АБВ
Pesenok.ru
  • А
  • Б
  • В
  • Г
  • Д
  • Е
  • Ж
  • З
  • И
  • К
  • Л
  • М
  • Н
  • О
  • П
  • Р
  • С
  • Т
  • У
  • Ф
  • Х
  • Ц
  • Ч
  • Ш
  • Э
  • Ю
  • Я
  • A
  • B
  • C
  • D
  • E
  • F
  • G
  • H
  • I
  • J
  • K
  • L
  • M
  • N
  • O
  • P
  • Q
  • R
  • S
  • T
  • U
  • V
  • W
  • X
  • Y
  • Z
  • #
  • Текст песни Олександр Довженко - Мати

    Исполнитель: Олександр Довженко
    Название песни: Мати
    Дата добавления: 16.04.2016 | 13:27:59
    Просмотров: 17
    0 чел. считают текст песни верным
    0 чел. считают текст песни неверным
    На этой странице находится текст песни Олександр Довженко - Мати, а также перевод песни и видео или клип.
    ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
    МАТИ
    Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття, вони вже прокляті і так всіма на світі, задля слави нашого роду написано і во ім'я любові про цю високу смерть.
    І хоч багато судилося нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле серед громів, почитаймо про матір Марію Стоян.
    Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?
    Хто це стогне біжучи? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед?
    Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.
    Хто мертвий висить коло хати під небом?
    Оце його мати.
    Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Погнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп'я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.
    - Мамо, де ви? Це я, Василь, живий! Івана вбито, мамо, а я живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сотень... Де ви?..
    Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.
    - Мамо, матінко моя, де ви? Рідна моя, чому ж ви не стрічаєте мене? Чом не чую вашого тихого голосу? Де ви, голубко, матінко моя сива?
    Спинивсь Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір - нема двору. У сад - нема саду. Тільки одна стара груша, а на груші мати.
    О тихий жах... О незабутній смутку...
    Коли вона була ще жива і хата була ціла край села, зимою в люту хуртовину, опівночі одного разу щось стало стукати у двері.
    - Хто тут?
    - Тьотушка, пустіте, погібаєм...
    - Що ви, голубоньки, які ви, звідки?
    - Ми руські, тьотушка. Свої ми. Льотчики! Ми впали.
    - Господи, синочки, йдіть мерщій. Я двері зачиню... Чи ж ніхто не бачив? Німців же повно.
    Увійшли, обнявшися, до хати два каліки. Упали додолу, заснули вмить та й проспали півтори доби. Думала - померли.
    Вже обмивала й ноги їм гарячою водою, і грубу натопила, розігрівала разів зо три їжу - сплять. І плакала вночі і вдень, згадуючи своїх синів Івана й Василя. Хто ж їх нагодує, хто пригріє у лиху годину? Де вони? Може, лежать уже десь у полі, мов скляні, чи висять на шибеницях у німецькій неволі і вороння клює їм очі на морозі. І ніхто й не гляне вже, і не спитає, не заплаче!.. Так багато смерті навкруги. Діти, діти...
    Степан Пшеницин і Костя Рябов були обидва з Уралу. Вони належали до тієї породи руського юнацтва, що на довгі століття стане предметом вивчення і глибокого подиву істориків великої трагедії людства. Неголені, обпалені морозами, вітрами і лютими пригодами життя, вони грізно стогнали уві сні і дихали важко. Війна хвилювала їх душі у сні, війна... Вони були прості уральські юнаки, в міру освічені, роботящі комсомольці з хороших робочих родин. На війну їм іти не хотілось, але вони не плакали й не ховались від неї по доброму руському звичаю. Вони пішли на фронт добровольцями, щоб скоріше добратись до ворога і знищити його. Льотчиками вони зробилися швидко і так само просто й легко, як змогли б зробитися підводниками чи снайперами. Природа наділила їх усім у добру міру. І самі вони були добрі.
    - Спочатку, матушка, ми довго гатили фріців важкими бомбами, а потім призначили нас на культурно-просвітну роботу. Не хотілось нам, правда, ну треба,- приказ.
    - А що ж воно за робота така? - питала Стояниха, коли одного вечора вони довго отак розмовляли тихенько у темній хатині.
    - Ми розкидали над Україною листівки,- сказав Пшеницин.- Щоб знали люди правду про війну.
    - Так оце ви?.. Ой велике діло робите, голубоньки мої,-зітхнула Стояниха.- Куди там бомби, хай їм хрін. Велике діло добра вість в неволі. Та така ж темрява кругом, та так позабивано голови людям лукавою фашистською брехнею, що й жити шкода. Неначе все скінчилося на світі, подумайте...
    І тут уперше, слухаючи прості материнські слова на поневоленій землі, відчу
    Alexander Dovzhenko
    HAVE
          Not happy tears and despair and sorrow, not a sign of bitter curse, they are cursed and so all the world, for the glory of our race and is written in the name of love for this high death.
          Although many of us are destined unforgettable losses, though easier to eyes read something soft and sweet of thunder, read about Stoyan mother Mary.
          Who among the corpses of enemy running through the village that already burns?
          Who is moaning racing? Whose heart stuhonyt chest like want to jump ahead?
          It Basil with a gun and bombs Stoyanyhy son of Mary.
          Who is dead hanging houses range in heaven?
          This is his mother.
          Basil runs, all wet from the long fight to run in the great anxiety. As he struggled to native village! Scout was destroyed point grenade blew bunker that was once for Uncle's house. Keep pace enemy. Run all Vasyl village, all that once was called the village. Two hundred pechysch, burned orchards, cherep'ya, pits and many enemies bahnyschi stiffened and blood.
          - Mom, where are you? It's me, Basil, alive! Ivan killed Mom, and I'm alive ... I killed them, Mom, about two hundred ... Where are you? ..
          Basil ran to the court. Here was the court beneath the mountain.
          - Mom, my mother, where are you? My Mother, why did not you strichayete me? Why can not hear your voice quiet? Where are you, dove, my mother gray?
          Basil stood circle of huts and houses there. Basil yard - no yard. In the garden - no garden. Only one old pear and pear to have.
          On quiet horror ... oh sorrow unforgettable ...
          When she was still alive and the house edge was a whole village, a fierce winter storm, midnight once something was knocking at the door.
          - Who's there?
          - Totushka, Suffer little, pohibayem ...
          - What are you, dear, are you from?
          - We Russians, totushka. Its us. Pilots! We dropped.
          - Lord, son, go hurry. I shut the door ... Did no one see? Germans also full.
          We went, arm in arm, to house two cripples. Fell down, fell asleep instantly and slept half the day. I thought - died.
          For their feet and washed with hot water and a rough natopyla, warmed three times with food - sleep. I cried night and day, remembering their sons John and Basil. Who will feed them who pryhriye in hard times? Where they are? Maybe somewhere are already in the field, as glass, or hanging on the gallows in German captivity and crows peck their eyes in the cold. And no one has a look and do not ask, do not cry! .. So much death around. Children, children ...
          Stepan Ryabov Pshenytsyn and Kostya were both from the Urals. They belonged to that breed of Russian youth, which for many centuries will be the subject of study and deep surprise historians of great tragedy. Unshaven, burned by frost, winds and furious life adventures they dream groaned angrily and breathing hard. The war stirred their souls in a dream, war ... they were simple Ural young men as educated, hardworking with good Komsomol working families. In war they did not want to go, but they wept not hid from her for good Rus custom. They went to the front as volunteers to quickly get to the enemy and destroy it. Pilots are altogether quickly and as simply and easily as could become submariners or snipers. Nature gave their all in good measure. And they were very good.
          - At first, my mother, we had a long hatyly Krauts heavy bombs, and assigned us to the cultural and educational work. Not like us, however, should be well - commandment.
          - What is it for this job? - Asked Stoyanyha when one evening long they thus spoke quietly in a dark hut.
          - We dropped leaflets over Ukraine - said Pshenytsyn.- people to know the truth about the war.
          - So this you? .. Oh do great work, my dear, -zithnula Stoyanyha.- Where there is a bomb, let them hell. The great thing good news in captivity. And the same darkness around, and so people slain head sly Nazi lie that live and pity. As if all over the world, think ...
          Here for the first time, listening to parent simple words on the enslaved earth, exclusion

    Скачать

    О чем песня Олександр Довженко - Мати?

    Отправить
    Верный ли текст песни?
    ДаНет