Кому Вниз все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Коли ти можеш бачити зруйноване діло цілого свого життя,
І без слів взятися будувати його наново,
Або за одним ударом — стратити виграні сотні партій
Без жодного порушення і без одного зітхання...
Коли ти можеш бути коханцем, не шаліючи з любови,
Коли ти можеш бути сильним, не перестаючи бути ніжним...
Коли ти можеш любити всіх приятелів як братів,
Аж так, щоб ніхто з них не був всім для тебе,

Весь Альбом
Кому Вниз - 4 (2014)
Жанр: Gothic Rock

Перелік Пісень :
1. З «Княжни». Зоре моя вечірняя
2. З «Хустини»
3. З «Холодного Яру»

Irgendwie Irgendwo Irgendwann

Im Sturz durch Raum und Zeit
Richtung Unendlichkeit
Fliegen Motten in das Licht
Genau wie du und ich

Wrap your fingers 'round my neck

Irgendwie Irgendwo Irgendwann

Im Sturz durch Raum und Zeit
Richtung Unendlichkeit
Fliegen Motten in das Licht
Genau wie du und ich

Wrap your fingers 'round my neck

Коли ти можеш бачити зруйноване діло цілого свого життя,
І без слів взятися будувати його наново,
Або за одним ударом стратити виграні сотні партій
без жодного порушення і без одного зітхання,
Коли ти можеш бути коханцем, не шаліючи з любови,
коли ти можеш бути сильним, не перестаючи бути ніжним,
коли ти можеш любити всіх приятелів, як братів,
аж так, щоб ніхто з них не був усім для тебе,

Між літерами та числами,
Між мандрами – мантрами,
Між променями та призмами,
Прозорими надрами .

А я – десь там,
А я – де сни,
А я й не сам –

Між літерами та числами,
Між мандрами – мантрами,
Між променями та призмами,
Прозорими надрами .

А я – десь там,
А я – де сни,
А я й не сам –

Всюду было красное,
А теперь серо.
Вот такое грустное
Болеро.

Побежали люди,
Колыхались груди,
Прибежали и сели на коня.

Ворони

Щоденно ворони летять,
Щоденно ворони кричать:
«Там спалили,
Там убили,
Там піймали,
Там забрали,

Они лезут проторенной дорогой,
Разгребая меня своими ручками.
Они верят в меня любовью строгой,
Собираясь на мне большими кучками.

Не давить друзей моих доносами,
А кормить их тело взносами.
Вши, вши, вши,

Полем шлях курить,
Вітер дерево хилить
Осипалися віти,
Наче кинуті діти.

Тим шляхом,
Довгим, битим шляхом
Та ішли сліпі діти,

Полем шлях курить,
Вітер дерево хилить
Осипалися віти,
Наче кинуті діти.

Тим шляхом,
Довгим, битим шляхом
Та ішли сліпі діти,

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними
Червоними і чорними нитками.

Приспів:

Б’ють пороги, місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
"Де-то наші діти ділись,
Де вони гуляють?"

Мандрував хтось краями та зіткнувсь із стіною,
Та й пробив головов так, що бризнула кров
В синє небо зірками.

Славно, їй-богу, ті зірки запалали,
І тоді мені батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу.

Ельдорадо

Десь далеко є країна
Щира, чиста, щастям горда
Кожний там живе щасливо
Держиморда! Держиморда!

Там говорять по французьки

З Ісусом

Прокидайся, земле моя,
Зігрівають руки Христа твої ниви!
Алілуя! Алілуя!
Йде він травами степовими
Оросивши їх сльозами золотими.
Алілуя!

Гілля голі, голі –
Зима йде поволі .
Зілля на долоні
Поцілуй аж до легень .

Танцював Ґазда ,
Його поту злива
Залила жнива .

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка

І ви покинули...

І ви покинули... і ви пішли...
І клади, що вам діди сховали,
На скибку хліба проміняли...
Цигани ви,
Цигани ви!..
А там, в землі, який там скарб лежав

Сивої мли
Зоряний пил
Зросив досвітнім сріблом
Весь небосхил.
Солодкий щем
Піною стигне на губах
Солодкий щем.
Серпанковий

Тіло він множив ножем.
Кидав частинами тіла.
Вони вкрили світу покров,
Вмираючи й оживаючи знову.
Стала Земля, де була Плоть,
Шалом бив Жар, де були Очі,
Ллє Водою, де була Кров,
Зникаючи і з'являючись знову.

Як стріла то Видноколо
Час у даль летить
Сипле осінь вже додолу
Барви верховіть
І сьогодні дав листя
У руках пломінь
Про далеку осінь
Спомин, спомин

Краєм кров'яніє озерце, спочиває нехай...
Крає обескровлене серце понівечений рай...

Боже! Де та сила, що зможе,
Як велика ріка, понести нас за собою?
Боже! Мої жили без крові, лише темна вода.
Де ж та сила, Боже?

Сіяла в ніч моя мати сон,
Сіяла вдень білий світ.
Сіяла в ніч моя мати білий сон
Соком тирличевим, соком тирличевим, соком...

Ще я маю у своїм краю, де листя зелене,
Великий Віз згори, а Малий Віз знизу.
Чи відчував ти кризу, коли дивився вгору?

Сходив день за росою,
Зводив наново світ.
З-за далекого обрію
Мандрував сивий дід.
Дід був справний музика.
Мав дід тисячу літ.
З-за безхмарного обрію
Мандрував дід на схід.

Біг небом крилатий пес,
Біг манівцями небес.
Крилами бив, що хотів те й робив
Пес із блакитних небес.

Попід небом стояв зі списів древній ліс,
Ліс зі списів був нівроку,
Зі списів козаків, що не ступиш і кроку,

По морю, по морю, по плинних валах,
Пливем на щоглистих, щоглистих зміях,
За нами, за нами буйний вітер віє.
Грізна, грізна, грізна Валькірія.

Гей хлопці-молодці, меч гострий в руці,
Привернем всю землю, привернем краї.
Стаху ми не знаєм, бо щитом нас криє

Хто гарних панєнок так кохати вмiє
Хто разом з колегою - пара-цвай
Для кого сонце в небi i свiте, i грiє
Хто як вже сi здибали, то наливай

Приспiв:

Львiвськi мадьяри - цiла наша родина

Хто гарних панєнок так кохати вмiє
Хто разом з колєгою пара-цвай
Для кого сонце в небi i свiте i грiє
Хто як вже сі здибали то наливай

Львiвськi батяри цiла наша родина
Яблуко вiд яблунi впало недалеко
Татунi з мамунями скiлько лiжок розвалили

МИ — ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАТУ

Хто гарних панєнок так кохати вмiє
Хто разом з колєгою — пара-цвай
Для кого сонце в небi i свiте, i грiє
Хто як вже сі здибали, то наливай

Львiвськi батяри — цiла наша родина

Хто гарних панєнок так кохати вміє
Хто разом з колєгою – пара-цвай
Для кого сонце в небі і світе, і гріє
Хто як вже сі здибали, то наливай

Приспів:
Львівські батяри – ціла наша родина
Яблуко від яблуні впало недалеко

Микита Швачка


Em D
Ой не п'ється горілочка, не п'ються й меди.
Am Em
Не будете шинкувати, прокляті жиди.
Em D

Навою у снах вона лине
А в очах страх птах
Лови ув імлі вона є
Але і ні є

Сивіє в’є
Тьмяною сльозою зволожує
Вона є

Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю, та ще й співаючи.
Орю свій переліг — убогу ниву! —
Та й сію слово. Добрі жнива
Колись-то зійдуть. І дурю
Себе-таки, себе самого...

Орися ж ти, моя ниво, долом та горою!

Сіє небо зорі
Світлом заливає
Сам Господь благословляє
Наш небесний дах.

Віє під тим дахом
Залізним пилом
Отим пилом наче крила

Гей-ген, вітер жене
Нивою день, та ще й Нивою ніч.
Та не в тім річ – в днях, чи ночах,
А річ у тім, що до Ниви веде шлях.
А Нивою сіль не від сліз.
На небесах – зерна твої,
А на землі – лиш зорі сивії.

Доведи, що звістка остання,
Нестримне бажання, що то чутки.
І слухавка падає вниз,
І замість розмови крізь --- важкі гудки,
Я не перебільшую, і настрій собі псую,
І ніч не відмовиться
шукати по вулицях
Загадки…

Руки находят холод, хранящее тело.
Ноги уходят в песок, где раньше был камень.
Мы продлеваем чужое великое дело.
Наши глаза привыкают видеть сквозь темя.

Лица повернуты к югу, отбросив
В завтрашний день
Красную тень.

Пісня землеробів

Буяє на дворі весна,
Чарівно співають журавлі,
Прокинулась в мене здавна
Велика любов до землі.

я здибав нацьйональне зерно,

Гляньмо за обрій.
Рай зупинився на ніч –
Став духом
Химерного краю.
Де вогонь серед краю
Грає пухом –
Тілом
Химерного краю.

Сестро, дай руку свою,
Я проведу тебе крізь ніч,
Зоряний світ
Ми заберем із собою.

Сестро, дай руку свою,
Я проведу тебе крізь день,
Світ сонячний

Праведна ніч,
Тиха ніч
Крадеться.
Віється попіл,
Та все запорошує слід.
Глушить крик білий попіл та й заміта
Косо протоптаний слід.
Церква догора.

Мандрував хтось краями та зіткнувсь із стіною,
Та й пробив головов так, що бризнула кров
В синє небо зірками.

Славно, їй-богу, ті зірки запалали,
І тоді мені батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу.

Мандрував хтось краями Та зіткнувсь із стіною, Та й пробив головов Так, що бризнула кров В синє небо зірками. Славно, їй-богу, Ті зірки запалали І тоді мені батько сказали, Щоб я вже збирався в дорогу. Славна дорога Пролягала лугами. Я йшов і шукав Хто був смерть, А тепер кого братом назвали. А він тихо стояв За моїми плечима. Він спокійно стояв І дивився на мене Скляними очима. А за горою в гаю Виднілася рідна стріха, Стріха ховала тихо Гверову сталь. Я ж на прохання мами Ішов з чистими руками, Та в серці моєму лунко Співав Nаhtingal! Дай мені руку, Кличе славна дорога. Ми підемо по ній У навколишній світ Під проводом Бога. Та той брат лиш стояв На суцвітті калини, Його пальці судомно стискали Тіло моєї дитини. А за горою в гаю Виднілася рідна стріха. Стріха ховала тихо Гверову сталь. Я ж на прохання мами Ішов з чистими руками, Та серце моє ущент Розривав Nаhtingal!

Мандрував хтось краями Та зіткнувсь із стіною, Та й пробив головов Так, що бризнула кров В синє небо зірками. Славно, їй-богу, Ті зірки запалали І тоді мені батько сказали, Щоб я вже збирався в дорогу. Славна дорога Пролягала лугами. Я йшов і шукав Хто був смерть, А тепер кого братом назвали. А він тихо стояв За моїми плечима. Він спокійно стояв І дивився на мене Скляними очима. А за горою в гаю Виднілася рідна стріха, Стріха ховала тихо Гверову сталь. Я ж на прохання мами Ішов з чистими руками, Та в серці моєму лунко Співав Nаhtingal! Дай мені руку, Кличе славна дорога. Ми підемо по ній У навколишній світ Під проводом Бога. Та той брат лиш стояв На суцвітті калини, Його пальці судомно стискали Тіло моєї дитини. А за горою в гаю Виднілася рідна стріха. Стріха ховала тихо Гверову сталь. Я ж на прохання мами Ішов з чистими руками, Та серце моє ущент Розривав Nаhtingal!

Світ в зіницях білих веж,
Світ, народжених для тебе.
З білих веж в твоїх долонях білий світ.

Світ в долонях білих крил,
Крила розтинає сила,
Сила звіра, яким і є сей білий світ.

Свято веселеє нас привітало,
Свято, найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
Набік лихеє, кого що спіткало.

Будьмо веселі, всі клопоти киньмо,
Хто ма кохання, втішаймось коханням.
Даймо в нас волю всім добрим бажанням

йду серед тіней всіма забутих,
Тіней тих кораблів, що потонули,
Капітани давніх часів на честь усіх королів,
Знов ведуть свої кораблі у пошук райських країв – з ім’ям Бога.

Я розкинув крила та зірвавсь у прірву,
У похмуру осінь, крізь холодну зливу,
А знесилі крила не підняли тіла,

Линули вони
Понад дивними снами,
Понад далеким
Подихом у світ.
Але розмиває
їхні дії посміх.
Мертвої снаги
їхні голоси.

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.

Хибрай
Лежит за морями-океанами
Великая степь. Там стоит гора.
Под нею толпа,
Названная
Одним именем. Именем Хибрай.

Стоит на горе крестовина,

Хто гарних панєнок так кохати вміє
Хто разом з колєгою – пара-цвай
Для кого сонце в небі і світе, і гріє
Хто як вже сі здибали, то наливай

Приспів:
Львівські батяри – ціла наша родина
Яблуко від яблуні впало недалеко

У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.

Чи то на те Божа воля?

Чи такая її доля?

Росла в наймах, виростала,

З сиротою покохалась.

Гілля голі, голі –
Зима йде поволі .
Зілля на долоні
Поцілуй аж до легень .

Танцював Ґазда ,
Його поту злива
Залила жнива .

Щодня
Вона йде назустріч
У вбранні дивовижного крою.
Вводить сміх в мій мозок,
Називаючи свої дії грою.
Поцілуй мене, мамо,
В суцільну скроню –
Мав я доню,

Щодня
Вона йде назустріч
У вбранні дивовижного крою.
Вводить сміх в мій мозок,
Називаючи свої дії грою.
Поцілуй мене, мамо,
В суцільну скроню –
Мав я доню,

Коли ти можеш бачити
Зруйноване діло цілого свого життя,
І без слів взятися будувати його наново,
Або за одним ударом
Стратити виграні сотні партій
Без жодного порушення
І без одного зітхання...