Помирає день, я один блукаю тихо у віршах, що писав тобі у синіх снах, Ніч заглядає у вікно, Малює твій портрет промінням мрій загублених у дощах. Крик самоти і мій невидимий рояль кудись несе мої думки, несе мою печаль, Спогад, що зігрів нас, то не хвиля годин, Я так стомився бути один.
Зупинився час, Осінні зливи кличуть нас, Кожна частка мого тіла пам’ятає твій екстаз, Ти така несамовита, мов вогонь між долонь Та не чути твоїх кроків і мовчить телефон. Вигадаю сон, тихий сон, довгий сон Ти увійдеш знову взяти мене в полон Буде тільки глибина твоїх темних очей і місячна соната листопадових ночей.
Приспів
Я прислухаюсь в останнє, Вітер несе опалі сльози твої і мої, І тихий біль, тільки тихий біль, Ти залишила мені на згадку мені в пастці сірих днів. Божевільні телеграми слів я шлю навздогін тобі в плетиво дощів, Що знають твоє тіло бездоганне, і збережуть цю мелодію прощання.
Я порину в забуття, в солодке забуття, Я згорів у вогні, у своїх почуттях, Гортаю сторінки напів розірваних мрій, Що лишили так мало в пам’яті твоїй. У темнім лабіринті моїх втрачених спогадів Мов відголос віршів, Я знову бачу твою постать сповиту плащем Прозорих сподівань у безкрайній ночі.
Приспів (3) Oh, we have, oh ...
Приспів: Oh, we have. Oh, we, we have blue. Oh, we have a blue. (Oh, we, we.) Oh, we have. Oh, we, we have blue. Oh, we have a blue.
Помирає день, я один блукаю тихо у віршах, що писав тобі у синіх снах, Ніч заглядає у вікно, Малює твій портрет промінням мрій загублених у дощах. Крик самоти і мій невидимий рояль кудись несе мої думки, несе мою печаль, Спогад, що зігрів нас, то не хвиля годин, Я так стомився бути один.
Зупинився час, Осінні зливи кличуть нас, Кожна частка мого тіла пам'ятає твій екстаз, Ти така несамовита, мов вогонь між долонь Та не чути твоїх кроків і мовчить телефон. Вигадаю сон, тихий сон, довгий сон Ти увійдеш знову взяти мене в полон Буде тільки глибина твоїх темних очей і місячна соната листопадових ночей.
Приспів
Я прислухаюсь в останнє, Вітер несе опалі сльози твої і мої, І тихий біль, тільки тихий біль, Ти залишила мені на згадку мені в пастці сірих днів. Божевільні телеграми слів я шлю навздогін тобі в плетиво дощів, Що знають твоє тіло бездоганне, і збережуть цю мелодію прощання.
Я порину в забуття, в солодке забуття, Я згорів у вогні, у своїх почуттях, Гортаю сторінки напів розірваних мрій, Що лишили так мало в пам'яті твоїй. У темнім лабіринті моїх втрачених спогадів Мов відголос віршів, Я знову бачу твою постать сповиту плащем Прозорих сподівань у безкрайній ночі.