Текст песни Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо

Исполнитель: Михайло Коцюбинський
Название песни: уривок з твору Інтермеццо
Дата добавления: 26.04.2020 | 21:28:12

Просмотров: 27
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным

На этой странице находится текст песни Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо, а также перевод песни и видео или клип.

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то
помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні,
просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і
тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони,
невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й
капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може,
сміється, а може, зайшлось від плачу.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене
темно. Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на
металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.
От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Розплющую очі. Тепер я певний, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів,
гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.
А згори сипле та й сипле... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і
свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито. Он зірвався один
яскравий згук і впав між ниви червоним куколем.
Я вже більше нічого не годен слухати. Та пісня має у собі щось отруйне. Будить
жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим
трудніше зловити.
Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі
оркестри.
Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій
мозок, лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим.
Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так.
Цікавий я знати, як вони оте роблять?
Врешті таки підгледів.
Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми
на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до
неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала
другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах
симфонію поля.
Се було прекрасно. When you lie in the field facing the sky and listen to the polyphonic silence of the fields, then
you notice that in it something is not earthly but heavenly.
Something as if the sky was drilling there, as if metal were shaking, and only the small ones were falling down,
sifted sounds. Cornfields rustle around and interfere. Wife of myself field voices, and
then the heavens fall on me like rain. Then I'll find out. This is a lark. Here they are,
invisible, they throw their boring song from the sky into the field. The bell, the metal and
moody so that the ear catches and cannot catch its spillovers. Maybe she sings, maybe,
laughs, or maybe it came from crying.
Isn't it better to sit quietly and close your eyes? I will do so. I'm sitting down. Circle me
dark. Only sharp, prickly sounds shine through, and a small pour of regt on
a metal board like a pin. I want to catch, burn in memory - and it does not work.
That's it, it seems ... Tew, tee, tee and tee ... No, not at all. Three-those-those ... And
not like that.
How are they doing, I'm curious to know? Beak in the gold of the sun? Play on
its rays as if on strings? They sow the song on a fine sieve and sow it
fields?
I open my eyes. Now I am sure that from that sowing came the silver net of oats,
bends and shines like a saber, long-barley, floating flowing water of wheat.
And from above it sprinkles and sprinkles ... it shakes the soul from the bells, shakes the silver boards and
drills, cries, cries and sows a fine sieve. He broke down alone
bright sound and fell between the fields red puppet.
I am no longer worth listening to. But the song has something poisonous in it. Wake up
lust. The more you listen, the more you want to hear. The more you catch, the more
harder to catch.
Now I run in the field and for hours listen to the choirs singing in the sky, playing goals
orchestras.
I wake up at night, sit on the bed and listen intently as something drills my
brain, tickling heart, and trembling at the ear with something elusive.
Tew, tee, tee and tee ... No, not at all.
I'm curious to know how they do it?
After all, glances.
A gray little bird, like a lump of earth, hung low over the field. The wings fluttered
on the spot tensed, often and hard to pull up the invisible string from the ground down to
the sky. The string trembled and sounded. Then, when finished, fell quietly down, pulled
a friend from heaven to earth. She connected the sky with the earth in a loud harp and played the strings
field symphony.
That was fine.