Оксана Білозір все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Моє бажання зупини,
Один-єдиний крок і - осінь.
Я не скажу тобі - "прийди",
Дощ розпускає довгі коси.
То буде завтра як завжди,
А за плечима пересуди.
Моєї тут нема вини,
За нас все вирішили люди.

А в тому саду
Чисто метено
Ще й хрещатим барвіночком
Дрібно плетено.

А в тому саду
Ніхто не бував,
Лиш молодий Андрієчко

Все було святково,
все було казково.
Заховав нас вечір
за широкі плечі...

Щоб ніхто не бачив,
чи сміюсь, чи плачу...
Щоб ніхто не чув,

Загриміли в полі, мов громи, гармати,
Стрільця молодого виряджала мати,
Витирала сльози і благала Бога,
Щоб вернув їй сина додому живого,
Щоб вернув їй сина додому живого...
Не плач, моя рідна, посивівша мати,
Я пішов на войну тебе визволяти,
А, як не діждешся з тої Січі мене,

Були, були на сонце сподівання,
Та раптом темна хмара надійшла,
І серце вкрила прохолодь чекання
І на душі поменшало тепла.

Де пахкотіли трави-медоноси -
Запахло гірко духом полину.
Вже соловей не п'є досвітні роси,

Як ми з тобою зустрічались -
Снилися білі сни,
Срібно ромашки розквітали
Променями весни,
Падав під ноги цвіт
Із черешневих віт,
Біло, весняно нам

Тихий вечір над отавами падав на долину,
Знав мій батько пісню давнюю, пісню старовинну,
Під вікном гойдались айстрами вересневі ночі,
І бриніла пісня батьківська, пісня та праотча.

Світились айстрами вечірні сутінки,
Ця пісня батьківська - єдина суть моя,
Росилась мріями, цвіла калиною,

Понад рікою ранньою весною батько лан засівав,
Тішився днині, зграї журавлиній, тихо-тихо шептав:
"Щедро зрости, ой, зрости щедро жито-житечко нам,
Рідній дитині та усій родині добру долю даруй."

Приспів:
Ген, попід небесами воду веселка п’є,
Батьковими житами щедре життя моє,

Ні снігів, ні зір,
Не голубить взір
Жодна квітка, мовби не було.
Раптом серед віт
В тиху ніч розквіт
Перший сніг, мов лебедя крило.

Приспів:

Ні снігів, ні зір
Не голубить взір
Жодна квітка, мовби й не було.
Раптом серед віт
В тиху ніч розквіт
Перший сніг, як лебедя крило.

Приспів 1:

Я стою на причалі і згадую літо,
Білі чайки вгорі так кружляють собі,
Мов слова, що в розлуку не хочуть летіти,
Тут любов засвітила погаслі вогні.

Приспів:
А над морем нині знову
Берег світиться любов’ю

З роду-племені ми щирі люди,
Бо любов’ю затуляли гнів.
Вірних друзів ми сердечно любим
І не проклинаєм ворогів.
З роду-племені ми роботящі,
З роду-племені ми сівачі,
І від щастя, від земного щастя
Ми знайдемо згублені ключі.

Не треба мене берегти,
Відводити очі гарячі.
Вогонь, що приніс його ти –
Він в серці палає і плаче,
Палає і плаче, палає і плаче...

Нащо захищати його од вітру?
То все заблукале.

Цвітуть небеса барвінково у вольної волі
І місячна барва з високих небес струменить
І пісня єднання збирає у дружньому колі
Народ, що покликаний вольную волю любить.

Збираймося, друзі, до гурту не раз і не двічі,
Єднаймося, друзі, бо є нас чому поєднать,
Запалим серця від вогню Великодної свічі,

На вікні свіча миготіла,
Кривді з-за плеча тріпотіла, -
До правди летіла -
Там, де рідний край, де Україну
Голоду нагай шмагав до згину -
Не день, не годину.
Вогником свіча повівала,
Мати дитинча сповивала,

Моє бажання зупини,
Один-єдиний крок і - осінь.
Я не скажу тобі - "прийди",
Дощ розпускає довгі коси.
То буде завтра як завжди,
А за плечима пересуди.
Моєї тут нема вини,
За нас все вирішили люди.

На пагорбі собор ошатний
Чарує сяйвом куполів,
Стрункий монах, мов птах крилатий,
Плекає там урочий дзвін.

Судилось, щоб дзвонар побачив
Мене заквітчану в саду,
Відтоді дзвони його плачуть,

За вікнами сніг, а в нас на столі
Іскриться рожеве вино
Знов батьківський дім зібрав нас усіх
Так затишно в нім і тепло
Хоч важко уже за святковим столом
Обходити мамі гостей
Ми з"їхались всі, святкують батьки
Весілля своє золоте

Думала, думала, що все збувається.
Мріяла, мріяла – все забувається.
Та нагадає сон про твою любов,
Про ніжну, неземну любов.

Приспів:
Співала, співала, відкрила віконце.
Думала, думала – забуду про тебе.

Пливе човен вранці повен та й від рідної землі,
Хвилі моря, сльози горя, як тужливі журавлі,
Що над нами пролітають до чужинських берегів,
Чи повернуться не знаю і про це гіркий їх спів.

Приспів:
Журавлі, журавлі, журавлі,
Скиньте з неба мені хоч пір’їну,

Зорі падають, падають, падають,
Не лишаючи в небі слідів.
Я на тебе бажання загадую,
Поки відблиск зорі не згорів.
Я на тебе бажання загадую,
На кохання взаємне твоє
І радію, що зорі так падають,
Вдячна долі, за те, що ти є.

Ой, як пахнуть квіти пізні, чи мені здається може?
Ми з тобою дуже різні, водночас ми дуже схожі.
Відгадаємо не скоро ту життєву теорему,
Чом нелегко бути поруч, але тяжко нам окремо?

Приспів:
А загадка любові не проста, не проста,
Мов холодна сльоза на гарячі вуста.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
А вже ж теє жито женці жнуть,

Зелений дубочку,
Чого похилився?
Молодий козаче,
Чого зажурився?

Молодий козаче,
Чого зажурився?
Чи коні пристали,

Люблю твої я береги,
Де сам Дніпро на гуслях грає,
Люблю твої задумливі луги
І острови, що називаю раєм.
Яка шовкова тут трава,
Які в гаїв зелені гриви,
Хто на Оболоні не бував,
Той не бачив Київ.

Іванку, Іванку, Купи ми рум'янку, (2)
Би м ся рум'янила, (2) Як піду до танку.
У мого Іванка За шапков косиця, (2)
Тоді він до мя іде *, (2) Як зійде зірниця.
Серед села липа Барвінком обвита. (2)
Кажуть люди, Йванку, (2) Що я була бита.
Темна нічка, темна До самого ранку. (2)
Любила-м та й буду (2) Я тебе, Іванку.

Навесні діброва мати одягла тебе
У ясні зелені шати, небо голубе,
А щоб весни не зів'яли калиновії,
Білим цвітом процвітали кучері твої.

Калино, калино, зелена і біла,
Є хлопців багато одного любила.
Калино, калино, зелений розмаю,

В старому і затишному кафе,
Де музика так солодко лунала,
Відразу я побачила тебе,
Хоч зустрічі, повір, я не шукала.
Не знаю, як сюди я забрела,
А може просто серце підказало?
Я з іншою побачила тебе
І наче в прірву раптом я упала.

Чиє ж то полечко не оране?
То мого милого занедбане.

Оране, оране, але мало,
Бо му ся колечко поломало.

Колечко зламало, равка спала.
Чого ж дівчино так зав’яла?

Співа Дніпро, відлунюють Карпати,
Той голос чути сестрам і братам.
Ми хочемо усіх вас привітати, |
Доземно поклонитись, друзі, вам. | (2)

Приспів (2):
Ласкаво просимо, ласкаво просимо,
Вся Україна щиро промовля.

Холод зимовий, малюнок казковий застиг на вікні,
Сонце далеко, сумує лелека, не чує пісні,
Час відлітати, себе зігрівати немає тепла,
Вище до сонця, до теплого сонця міць крил понесла.

Приспів:
Пролітали лелеки, долітали аж до сонця від краю землі,
Дуже довго летіли, долетіли аж до сонця від краю землі.

Дощі баграні листопаду,
Полинний присмак на губах,
Я звала радість на пораду,
Але прийшла чомусь журба.
Та дайте я ще раз нап'юся
Із чаші дивної пори,
Вже відлитіли білі гуси,
Забравши літа кольори.

1. Ніби вчора рідна, мамо,
Ви мене будили рано,
Промінь сонця зустрічали солов’ї,
Пастухи череду гнали,
На сопілках вигравали,
Горлицею торкотіли ви мені.
R:
Вже дарує сонечко новий нам день, Джерельце неспіваних і ще пісень,

Не знала я, не думала, що зможу полюбити,
Не вірила, що зацвітуть в душі кохання квіти.
Щоб захистить мене від зла тебе послало небо,
Ти ангел мій, спаситель мій і я молюсь за тебе.

Не знала я, не думала, що стане осінь літом,
Не вірила, що доля нам наврочила зустрітись.
У наше щастя, милий мій, повірити боюсь я

Там, де гори й полонини,
Де стрiмкi потоки-рiки,
Де смерiчок ген розмай,
Ллється пiсня на просторi,
Вiльна, сильна, наче море,
Про мiй милий рiдний край.

I у синю даль

На землі вечірні промені,промені
А до мене линуть спомини,спомини
Хміль до рути вється тягнеться,тягнеться
А мені про тебе мариться,мариться

Місяць світить,не згорае
Пісня лине ,крил немає
Серце кличе слів не треба

На полонину приходив
В весняний ранок,
Побачиш танці
Наших ніжних бойківчанок.
Та тільки в очі не дивись,
Бо закохаєшся колись,
І сон спокійний пропаде
Вночі і вдень.

Дай, Боже, нам своєї сили
І мужності своєї дай,
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій стражденний край.

Дай, Боже, нам своєї віри,
Що ми народ - були і єсть!
Хай недруга лихі сокири

Під замком на горбах в долині
Зеленогривий гордий Львів,
Вже восьмий вік іде як сину
Данило князь тут місто звів.
Цей град краси суцвіття храмів,
Моя колиска золота,
Тут я зростала поміж львами
З піснями в серці й на вустах.

Моє бажання зупини,
Один-єдиний крок і - осінь.
Я не скажу тобі - "прийди",
Дощ розпускає довгі коси.
То буде завтра як завжди,
А за плечима пересуди.
Моєї тут нема вини,
За нас все вирішили люди.

Моє бажання зупини,
Один-єдиний крок і - осінь.
Я не скажу тобі - "прийди",
Дощ розпускає довгі коси.
То буде завтра як завжди,
А за плечима пересуди.
Моєї тут нема вини,
За нас все вирішили люди.

Будь щасливою, людино,
Зустрінь свій час, не запізнись,
Цінуймо світ цей щохвилинно,
Він не повториться на біс.

То засіяє яворино,
А то громами засурмить,
Цінуймо світ цей щохвилинно,

1. Ніби вчора рідна, мамо,
Ви мене будили рано,
Промінь сонця зустрічали солов’ї,
Пастухи череду гнали,
На сопілках вигравали,
Горлицею торкотіли ви мені.
R:
Вже дарує сонечко новий нам день, Джерельце неспіваних і ще пісень,

1. Ніби вчора рідна, мамо,
Ви мене будили рано,
Промінь сонця зустрічали солов’ї,
Пастухи череду гнали,
На сопілках вигравали,
Горлицею торкотіли ви мені.
R:
Вже дарує сонечко новий нам день, Джерельце неспіваних і ще пісень,

Ніби вчора, рідна мамо,
Ви мене будили рано,
Промінь сонця зустрічали солов'ї.
Пастухи череду гнали,
На сопілках вигравали,
Горлицею туркотіли Ви мені.

Приспів:

1. Ніби вчора рідна, мамо, Ви мене будили рано, Промінь сонця зустрічали солов’ї, Пастухи череду гнали, На сопілках вигравали, Горлицею торкотіли ви мені.
R:
Вже дарує сонечко новий нам день, Джерельце неспіваних і ще пісень, Щедро ти черпни у ньому доброти, А у ранків золотистих - чистоти, диво Сили набирайся у землі, Пам'ятай що це слова мої.

2. Ніби вчора рідна, мамо, Ви мене будили рано, А світанок диво - граєм розцвітав, Верби коси розпустили, До водиці нахилились, Вітер вкрає вашу пісню засіва.

3. Ніби вчора рідна, мамо, Ви мене будили рано, Скільки ночей світанкових відійшло, Літа з сумом відлітають, Ваші внуки підростають, Віддаю їм вашу ласку і тепло.

Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколаю!

Ой, глянь, глянь на Вкраїну рідну,
Ой, глянь, глянь на знищену, бідну.

В цій кімнаті з очима на захід,
В цій кімнаті з дверима на схід
Ми кохались під зоряним дахом
Стільки зим, стільки весен і літ.
В дикій темряві зірка горіла,
І вивчав я в пустелі ночей
Білу магію вашого тіла,
Чорну магію ваших очей.

Гаснуть в очах твоїх синії ночі,
Ранок палає вогнем весняним,
Як я люблю твої дивнії очі,
Знай, що живу лиш тобою одним.
Навіть, коли ти сердитим буваєш
Бачу в очах твоїх лиш доброту,
Ти, наче промінь мене зігріваєш,
Ніжно торкаючи душу мою.

Пане господарю, вставай з постелі.
Ой дай Боже!
Вставай з постелі, одчиняй двері.
Ой дай Боже! (2)

Розставляй столи, все тесовії.
Ой дай Боже!
Все тесовії розставляй столи.

Ні снігів, ні зір,
Не голубить взір
Жодна квітка, мовби не було.
Раптом серед віт
В тиху ніч розквіт
Перший сніг, мов лебедя крило.

Приспів:

Сонечко встає і шумить трава.
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти.
Вчителько моя, зоре світова, |(2)
Звідки виглядати, де тебе знайти? |

На столі лежать зошити малі,
Дітвора щебече золота, золота.
І летять – летять в небі журавлі, |(2)

під замком на горбах в долині зелено гривий гордий львів
вже восьмий вік іде як сину
Данило князь тут місто звів
цей град краси суцвіття храмів моя колиска золота
тут я зростала поміж львами
спіснями серці на вустах

приспів:

Я чекала на тебе давно
І в чеканні сльозилось вікно.
Бо в дорозі, в моєму житті
Зустрічались не ті, все не ті.
Та в холодних дощах, в сніговій
Знала жде мене суджений мій.
Не злякавшись колючих розмов
Ти до мене, як мрія, прийшов.

Я зла не творила,
А каятись буду
За те, що любила,
За те, що забуду,
За те, що тягнуся
До зірки рукою,
І світ ображаю
Слізьми за тобою.

Ой три вишні, три розлогі зронять білий цвіт
На порозі батька й неньки.
Розійдуться три дороги у широкий світ,
Три дороги-доріженьки.

Приспів:
Кликну-свисну вороного
Час, мій коню, час, час...

Він за мною наче тінь ходив усюди,
Не звертав уваги на мої слова.
Я казала що кохання в нас не буде,
Як тоді була я не права.

А за ним усі красуні сумували,
Він лише мені троянди дарував.
І нарешті серденько моє розтало,

Він за мною наче тінь ходив усюди
Не звертав уваги на мої слова
Я казала що кохання в нас не буде
Як тоді була я не права
А за ним усі красуні сумували
Він лише мені троянди дарував
І нарешті серденько моє розтало
Як же сильно він мене кохав

Що за біда! – яра вода хвилю жене.
Я молода, як вода яра!..
Хлопче, пильнуй, не прогайнуй гарну мене,
Може, якраз я твоя пара.

Приспів:
Розпитаю про любов,
Прочитаю про любов,

На вікні свіча миготіла,
Кривді з-за плеча тріпотіла,
До правди летіла.
Там де рідний край,
Де Україну голоду нагай
Шмагав до згину
Не день, не годину...

Не суди, милий, не суди.
Не вини, любий, не вини.
Слухай, шепоче моє серце,
Чому болить воно,
Про що болить воно?

Приспів:
Тихо співало серце, не буди його,

Слала зіронька до місяченька
Ще й вчора ізвечора: (2 рядки – 3)
Гей, як ти зійдеш раніш від мене
Поверни ж ти до мене. (2 рядки – 3)

Слала молода до молодого
Ще й вчора ізвечора:
Як ти збудишся швидше від мене

На високій скелі, на краєчку,
У своїм уродовім гніздечку
Вчила соколиха соколят,
Жовторотих красенів-малят.

Час летить, міцніють ваші крила
І затримать вас мені не сила,
А прийде пора прощатись нам,

Ти згадай, коханий, ти згадай той ранок,
Музику хвиль, музику хвиль згадай.
Ранок був над морем сонячним прозорим,
Кликала нас синя безмежна даль.

Приспів:
А море тоді дарувало нам вічну блакить,
А море тоді дарувало нам пісню століть.

Ти не прийшов, побачення не буде
І стало раптом холодно мені
І сипле осінь листопадом в груди
І замітає наші дні.

Приспів:
Були і зустрічі й чекання,
Були цілунки і слова,

Один у мене ти на світі
Притулок мій від зла і бід,
Твоя любов уміє гріти,
Моя розтопить навіть лід.

Один у мене ти на світі
І на тобі скінчився лік,
Без тебе сонце тьмяно світить,

Один у мене ти на світі,
Притулок мій від зла і бід.
Твоя любов уміє гріти,
Моя розтопить навіть лід.
Один у мене ти на світі
І на тобі скінчився лік.
Без тебе сонце тьмяно світить,
Хвилина довга, наче вік.

День промайнув, в небі ясні ніч вишиває зірниці.
Милий заснув, тільки мені, тільки мені ще не спиться.
Я притулюся до нього, лагідно так обійму,
Марні розвію тривоги і проспіваю йому:

Приспів:
Тільки для тебе, милий, єдиною
В темному лісі стану стежиною.

Очі неба сумні та відверті,
Ніби хочуть сказати "Прости",
В тополиних багряних конвертах
Пише осінь прощальні, прощальні листи.
В тополиних багряних конвертах
Пише осінь прощальні, прощальні листи.

Приспів:

Не одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали, на чужину гнали,
Били-вбивали, на чужину гнали.
А я не скорилася, із сльози відродилася,
Українкою ж я народилася.

Приспів:
Кажуть люди я сама, наче квіточка,

Я вікриваю знову фотоальбом,
Немов казковий позолочений том
І відлітаю на хвилину в ті дні,
Де соловейко був, як братик мені.
Пожовклі фото, мов осінні листки,
Там залишились молодими батьки,
А перед ними невідомі стежки,
Які сьогодні вони вже пройшли.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості мене ждуть.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,

Ні снігів, ні зір, не голубить зір,
Жодна квітка мов би не було.
Раптом серед віт в тиху ніч розквіт
Перший сніг мов лебедя крило.

Приспів:
Це не яблуні цвіт – не май,
Це не пізній бузок, це знай.

Я тобі на чужому весіллі
Тайкома підливала чар-зілля,
Підливала його, підливала,
І боялась, що буде мало.
Я те зілля ночами варила,
Щоб набрало чарівної сили,
Щоб тебе привернути до себе,
Так зробити, як мені треба.

Присвячена вдовам бійців АТО (прем’єра 2015)
вірші: П. Мага
музика: О. Тищенко

Стоять заплакані сади,
Скидають листя на руїни.
Він залишився молодим,
Солдат із мирної країни.

Десь по світу ходить щастя моє,
А без нього день печальним стає.
Може вчора щастя поруч було,
Бо навколо все чудово цвіло?

Приспів:
Не вірило щастя, що буде моїм
І перед очима зникає, як дим.

На пероні поміж юрби,
Серед моря людських тривог,
Так нежданно зустрілись ми,
Знову доля звела нас двох.
І не знаємо, що сказать,
І не в силі знайти слова,
А в душі лише біль образ,
А на серці печаль одна.

В тебе я нічого не прошу,
А собі лиш спогади лишу,
Ти приходив, квіти дарував,
Був зі мною і кудись зникав.

Засміялось літо не для нас,
Все пройшло, печаль загоїть час,
Бо до щастя через тінь біди