- Любов Нансена
Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені як сирена.
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. але щастя - воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
- Руан
...А світ чадить. А світ уже не білий.
А ти така, хоч прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий, -
“Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!”
Руан, Руан... Така висока вежа.
Красиве місто, що і говорить.
Руан. Руан, на площі ж не пожежа, -
Людину палять, бачиш, як горить?
- Ті журавлі...
Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Сумна арфістко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.