Вертушки в воздух...Афганский Ветер 2013 г.Шебекино
вертушки в воздух по тревожке, снова в горы
что ожидает в переди, лишь знает Бог
лишь окопавшись, тут же щёлкнули затворы
и снова в бой, неравный бой для пацанов
да силы не равны, но, наш десант бесстрашен
ВолоссяТрепанація часу. Постріл.
Життя вимальовує простір.
Манжети заходять у гості
(Людей не придумали досі).
Усе неймовірно просто:
Хтось тягне за липові троси,
А зорі вриваються в постіль
ГоризонтХолод стримував біг крові, поки ти дозволяла мені
насолоджуватись сакральною глибиною своїх очей
Недоторкано-таємничий погляд не давав і шансу заснути у виріях
надпрозорого дихання, що непомітно підштовхували
холодні від очікування долоні до шовкових долин
всі дороги сходилися на вигинах кришталевих рік,
ЕвелінКохана вітрів, ти плодиш нерівності вулиць,
Широкі проспекти викопують сиву красу -
Твій стяг до свободи, ти шрамом об неї запнулась,
Зідравши всю пам'ять, надщерблену тишею суть,
Твій біль на землі, його вже повільно несуть.
Ти раниш провулки, смертельно сумна і картата,
За лаштунками часу і відстанейЩастя – ознака підшкірного смутку лише.
Сиджу на подвір’ях, слухаю душу через навушники.
Задумливо-тихо, незрушено
Вимріюю сукню, що на тобі.
Так це чи ні –
У цій надміру осінній стрільбі
За секунду до реальностіСьогодні ми на секундочку хворі
Тонко роздріблені цікавістю
очікуючи кожний новий момент
який так прагне настати
і вразити свого творця
непередбачуваністю
викарбовуючи
в його
МельхіораФрегати твого погляду били полуницями.
Парапсихологія тиші ретушувала порухи,
посипаючи порохом ламано-дотичні Всесвіти.
Бажання встигнути довго ламінувало насипи на зіницях,
розпалюючи напівхолодні криниці сонця по неозорих пустелях
самотності.
Сміливі береги намацували безпроглядну вразливість зим,
МетеликДозволь, кохана, опуститись нижче,
Минаючи дощем тендітний стан.
Хай тихий дзвін вуста твої колише
У сяєві любові без оман.
Лічить зірки на ангельському тілі,
У вигинах вмлівати до безтям.
Цілунки залишати майже білі,
Між намиЯ закохуюсь.
Шерхіт її дверей
Нагадує дотик, пустку.
Впасти зопалу
В надра її очей,
У плетиво голосу, згустком.
Ти загублена.
МістоМісто плекає біль,
Тихо веде туман
Гирлами божевіль
У надвечір'я ран.
Місту потрібні сни,
Дощ омиває кров.
Триста століть до весни
Нічч.1
Переплетеною на шиї осінню
воскресає ніч
Твої очі ледве встигають наповнюватися листям
роз'ятрюючи кожен передостанній подих
вразливою самотністю
Оріонові мріїРозхристані ночі, оголені.
На півночі – місяць, і море не
Зовсім розріджене, зморене.
Розколює сни Оріон.
Посріблені очі, знеболені.
На півдні – сльоза, *o dolore mi
Несу на вітрилах зруйнованих
ПередноворічнеДуша твоя - небо, що прагне наснаги,
Крокуєш до сяйва, долаючи спрагу.
Тебе зустрічають зірки-перехожі,
Молочними снами нехай допоможуть.
У списку покупок - різдвяні обряди,
Букети світанків із піноколади.
Мелодію творять зимові бульвари,
Смертельно самотніНіхто не згадає смертельно самотніх,
Жорстоко розбитих безсиллям об сміх,
Що впали на днище гіркої безодні,
І вічність вплели в найболючіший гріх.
Не буде ні квітки на темних могилах,
Де час пророкує лавину журби,
Тут янголи плачуть, ламаючи крила,
Смуток ЕйлінТвоя весна зжовтіла від скорботи,
Очниці ночі скострубіли даллю.
Ти гинула... під поглядом турботливим,
Під хриплу тишу, що тебе вкривала.
Була ти вітром, схлипом і печаллю,
Шатром журби. Глибин судомний спомин
Стрясав біду змарудженим кинджалом;
СпіввідчутністьДівчинко, ти жива
Я бачу, як натягується тятива
як пізня весна-імла вливається у слова
і як самої себе у тобі нема
Дівчинко, ти печаль
Знімаєш кофтину, в зажурі солодиш чай
і догорає остання твоя свіча
Така, як тиТвої очі - із ебоніту,
Їх акрилова надтендітність
Розгоряється у зеніті,
Проникаючи у вітри.
Твої вії - осінні хмари,
Опадають дощами арій,
Оминаючи всі бульвари,
Тия боюсь не дожити до тридцяти
і не обрати свою надію
де я і ти, собака, ліжко, бинти,
і миючий засіб від самоти
мрію
про візерунки біля вікна, які ти колись побачиш
і про цю зиму, яку ми зустрінемо натще
ЭйсоптрофобияПроникая в надежды
Топором неизвесности
Поглощаешь порочность
Истерзая победы
Разрываясь в печалях
Осколками масок
Задыхаешься светом
ЯнголТебе чарував затонулий Меркурій,
Розгублений місяць (від старості бурий)
Прострілював темінь зі світлогармат
(Твій сміх одягаючи в стиглий пасат).
Мелодика-погляд (зі смаком інжиру)
Манила в долоні закоханий вирій.
Наділений сяйвом розквітчаних хмар,