Русалка все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Моё сердце так тоскует
Ни к чему мне денег звон.
Лишь моряк меня утешит,
Ведь дороже злата он.

Ах, красавицы-девицы,
Давно известно нам
Лишь моряк нам дарит море,

ДАМНОВСКИЙ КРУГ
РУСАЛКИ ВОКРУГ
ЭТО ВСЕ БРЕД ПОСЛЕ ЧАЯЯЯЯЯ
В ЛИФЧИК ПЯТАК
ВСЕ НЕ ПРОСТО ТАК
ПРОКЛАДКА ВАМ ОТВЕЧАЕЕЕЕТ

ПУСТЬ ВСЕГДА БУДЕТ АНЯЯЯЯ

Закохалась наче мала дитина.
Закохалась наче мала дитина. Я сьогодні зрозуміла, що закохалась по-справжньому вперше. Вперше і мабуть тепер назавжди... Це щось більше ніж звичайний потяг, це щось більше ніж погляд і дотик. Більше ніж світ... Ти більше ніж світ. Ти наче солодкий калиновий джем, так тепло розливаєшся в грудях. Так тепло... і від того тепла аж паморочиться в голові... і знаєш? - мені зовсім не холодно від твоїх холодних рук... я так хочу, щоб вони мене торкались постійно. Кінчиками пальців занурювались просто в душу... Я так хочу, щоб сьогодні ти нікуди не йшов... побув ще п'ять хвилин поряд. Ще п'ять хвилин огортав всю мене своїм тілом. Ще п'ять хвилин чути твоє дихання вушком...так близько. І так ніжно вологими губами. Знаєш... щоразу коли я закриваю очі - то бачу тебе. Ти ніколи не вийдеш з мене... твої кінчики пальців вже давно залоскотали мій спокій. Кохаю тебе. Тебе одного і назавжди.

Вместе с запахом выжженых
Солнцем полей,
Тёмной птицею, в сердце
Входит новая осень.
Ты плетёшь свой венок
Из траурных лент,
Из увядших цветов
И почерневших колосьев.

Моё сердце так тоскует
Ни к чему мне денег звон.
Лишь моряк меня утешит,
Ведь дороже злата он.

Ах, красавицы-девицы,
Давно известно нам
Лишь моряк нам дарит море,

Сонце.
Я ховаю твій поцілунок на щоці під своєю долонькою. Наче то є великий скарб. Від усіх людей. Нишком: "Він тільки мій!"
Закриваю очі від незвіданої насолоди, наче твої гарячі й до божевілля ніжні уста ще досі обпікають жаром мою невинність.
"Ти промінчик щастя у моєму житті" - ти потайки мені написав. І від тих слів я тану, наче шматок льоду...ні, від твого поцілунку і вже вся мокра! "А ти...ти ж сонце в моєму житті."
Так розтопив, так запалив, пригрів, пропік наскрізь своїм теплом моє тіло.
Знову заплющую очі - жмурюсь, поки та солодка посмішка нарешті втопить мене в щирості. Не відкриваю...бо тільки так просто зараз зможу милуватись твоїми котячими очиськами. Такі хтиві, такі заманливі розпалюють мою жагу знову і знов.
Сонце.
Я тебе хочу.

Ти... космос.

Космос в Тобі. Ти з іншої планети. Тебе виколихали в диявольській пащі людей, поки Твої маленькі ручки тягнулись до Венери.
Ти - Юпітер, а я... я Венера.

Я знаю - Ти вже казав, що в Мені цілий світ. А космос... а космос у Тобі.
Просто Тебе розривають на шматки докори нещасних і приземлених виродків. Тягнуть з Тебе останні зорі.

Сьогодні ти сказав мені : "Тихі нотки твоєї вовчої самотності пронизують наскрізь."

А й справді...
Мене кидає в жах від думки, що самотність - це і є я. Я завжди нею була. Я самота.
І воно так проросло в мої судинки, в кожну клітинку тіла пустило коріння, що тепер бути поряд з кимось іншим - це покарання. І я несу цей тяжкий хрест у вовчій шкурі серед хижих звірів-людей.

Я...самота.
І зійти з розуму легше у натовпі, легше поряд з мертвими живцями, аніж тут - у повній тишині.

Якби я зустріла тебе раніше... Як би тоді співала для нас Лара Фабіан? Як би тоді ти заглядав мені в душу? І як би тоді ти цілував сліди мого зникнення...
Якби я зустріла тебе раніше... Чи кохала б ніжно і віддано, чи летіла б до тебе на крилах кохання щоразу... щоразу, як хотіла міцно притулитись до твоїх мужніх грудей... сховатись від світу в обіймах...
Якби я зустріла тебе раніше... чи малювали б ми в своїй уяві нас... чи горіли б від бажання кожної ночі... кожної хвилини... чи спалювали б всі листи... й мовчали криком в трубку телефону...
Якби я зустріла тебе раніше... юного, нескривдженого долею...такого божевільного й невпинного... чи був би ти зі мною? шукав серед думок і мрій? чи був би ти моїм...сьогодні, завтра і навіки... чи ким би був ти?
Якби зустріла я тебе...