АрканСяде сонце, забагріє ватра,
Дивні тіні, почнуть ся збирати.
Випливають наче із туману,
І гукають: "Слово Отаману!"
– Перше слово мовлю перед вами,
За тих браттів, що уже не з нами,
В справах-славні, духом-дужі,
Бути собоюБоже, як хочеться бути собою
після розхристаних і спалених днів
після падіння і втечі із бою
бути собою, бути собою...
бути собою, бути собою...
Коли вже розділено тіло з душою,
коли розподілено дітям і внукам
Забуті степиСтій, мій коню, стій
Я перехрещуся, вклонюся землі святій
Грій, Ярило, грій,
Проростай, колосися, пшенице, зрій
Стань, мій коню, стань
Що за чорні хвости вітер в небо звів.
В цю ранішню рань
Це не запах печених хлібів...
Купальский попілЇдеш на колесах, ой,
Спішиш, брате, жити
Й бачиш – у дзеркалі рай,
І Святий Миколай
Тебе ще не забуває,
Золоті струни, оксамит, труни,
Веселу дівчину і сльози спомину.
І люди з очима приймуть до себе,
Купальський попілЇдеш на колесах, ой,
Спішиш, брате, жити
Й бачиш – у дзеркалі рай,
І Святий Миколай
Тебе ще не забуває,
Золоті струни, оксамит, труни,
Веселу дівчину і сльози спомину.
І люди з очима приймуть до себе,
МарічкаСиділа Марічка біля віконця,
Вишила Марічка дивнеє Сонце.
Сонце обізвалось багатьма голосами:
"Шукай мене, дівко, ген за тими лісами.
Будеш мати золото, ще й красу вічну,
Ніц нікому не кажи, рушиш у нічку.
Буде тебе сватати козак з вусами
Шукай мене, дівко, ген за тими лісами!"
Останній бандерівецьЗакричали ворони-по степу широкому,
Та по моїй душі…
Заплескали крилами, зустрічали ворога,
Хлібом та сіллю.
Продали правду продали-віру,
Продали душу чорному звіру.
В тім твоя доля, в тім Божа воля,
в тім-твоє щастя, що згинув-вчасно.
Привіз глинуПерервуся до обіду на якусь хвилину,
Перекурю та й поїду знов возити глину.
А на вечір відпочину, водички попию
Й знов буду возити глину, я це добре вмію!
Привіз глину,
Скинув глину,
Поїхав по глину.