Сестри Тельнюк все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

...Так довго знати країну, що пам'ятати часи,
Коли проїзд на метро був удвічі дешевшим...

В небі горять перехняблені Терези,
І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.
Місяць з'являється нагло, мов терорист, -
Не з того боку, і не за тим закрутом...
В цій країні я вільна - як вільним буває лист,

Плине білий човен, хвилечка колише,
Хвилечка гойдає,
Плине білий човен, вітер ледве дише,
Ледве повіває.

Білії хмаринки, лебедині крила
Угорі гуляють,
Довгою стягою, що зорю покрила,

...А все-таки я Вас любила, любила, любила!
І це не минає – хіба осідає на дно...
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила –
І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино!
Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло,
Зоставшись – лиш шумом, як море у мушлі в ушу...
А як там насправді було – то яке кому, Господи, діло!
Важливо – як буде.

Плачуть дідусь, плачуть бабуся
Їхній синочок в дорогу подався
Півник черлений лихо віщує
Скоро біда заколядує

Принеси, зимонько, синові зіроньку
Ясну-яснесеньку, лялі малесенькій

Ні на що не нарікай з печаллю.
Рідне і кохане — все мине.
Все прийми — буттєве й неземне.
Те, що заховалося за даллю,
Не поверне більше, не верне
Ні на шепіт стишеного болю,
Ні на крик розгойданої мсти —
Полюби неспокій самоти

Ти щось ховаєш
У своїх садах?
Монети золоті – задуму сонця?

Тужавий шелест
Весняний в словах
Пульсує з силою
Останнього невронця...

Я Ваші погляди, як болячку,
Де ще на віях здригаються сльози над нескінченним конспектом осені.
Це я! Я просто плачу по обидві сторони Сонця та Місяця...
Тим часом,
Коли біжить Вечірник, нахилившись і трохи, трохи боком,
Загрібаючи вітер з курявою,
Переможно полоще посмішкою!

Там сонце, як серце, дзвенить-виграє.
Кленовий листочку, дівчатко моє!
Злотава доріжка од сонця до вій...
Кленочок-листочок танцює на ній.

Там Лади-Ладусі співають пісень,
Там ночі блакитні й фіалковий день,
Там срібні ковалики квіти кують,

Ой здається - не журюся, таки ж я не рада,
Чогось мені тяжко-важко, на серці досада.
Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,
Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя.

А я той цвіт позриваю та й сплету віночка,
Кину його, червоного, в воду до поточка.
Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,

Слова:
Леся Українка

Музика:
Леся Тельнюк

Стиль: Альтернатива

А жар-птиці ночами за зорями мчать,
А жар-птиці під ранок під вікнами
Сплять,
І в морозні світанки сідої зими
В сонні шиби дзвенять молодими
Крильми...

Буде ранок і день. І висока блакить.

Василь Стус

Мов жертва щирості – життя,
мов молодечих крил
пружнавий тріск, як небуттям,
укрився суходіл.
Ти ще на кінчику пера
Возносишся увись.

муз. Леся Тельнюк
сл. Галина Тельнюк

присвячено батьку Станіставу Тельнюку

І тоді
В твоїх пальцях заплакали ластівки,
А мені пощастило побачити небо...

Я вже давно забула,
як позіхало світило,
Як кутало круглі плечі
в пухнасту ковдру ночі...
Де літо моє далеке – вранці
по воду ходило,
Шо в відрах срібно – рожевих
ще й досі мені хлюпоче...

Дмитро Чередниченко

Зелену колиску
Вітер гойдає в саду.
Птахи блакитні
На бильцях сидять.
В колисці постілонька
Луговая,

Розсікаючи тільки поверхню води
Раптом бачиться, і не випадково,
Як зринають чудовиська-кораблі
За стіною навскісно-бузковою.
Затихають у хвилях тремтливі хвости,
Шумовинням сріблястим піняться
І “привітно” всміхається равелін,
Кожному, хто зупиниться…

Ліна КОСТЕНКО
Хуртовини

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели...
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі

Ліна КОСТЕНКО

Мені снилась бабуся. Що вона ще жива.
Підійшла як у церкві. Засвітила слова.
І свят-вечір у хаті, і з медом кутя.
Всі зайці ще вухаті, і я ще дитя.
Стіни білі-пребілі, і натоплена піч.
Інкрустований місяць в заворожену ніч.

Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі.
з моїх предків, хвалити бога,
Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина
Честь у спадок — як білу кість!
Мої предки були красиві —

Уродило руту, руту –
Волі нашої отруту.

Т. Шевченко

Вчини мене бичем Твоїм,
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим

Богдан-Ігор Антонич
Назавжди

Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
і тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком

Найбіліший голуб злетів – я можу тебе любити!
У завмерлім вікні коливання завмерлих дверей.
Тихе дерево увійшло в тиху кімнату.
Ти так близько, ніби ти зовсім не тут.

З моїх рук береш ти велику квітку.
Вона не біла, не червона, не голуба, але ти береш її.
Де вона ніколи не була, там вона залишиться назавше.

Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.

Станіслав Тельнюк

Чайка в морі кигиче,
Віє вітер в обличчя,
Кличуть хлопці–молодці
Запорожців із Січі.

Сині хвилі рядами

...А музика щемна в крові розгалузила стебла -
Крізь неї текли голоси із таких нетутешніх узвиш!
І що Вам ця жінка - ніколи в повіках не терпла,
Ніколи на підняті плечі Ви їй не накинете вірш!
...А губи ламаються, й дробиться, кришиться простір,
А дні налітають, а дні стугонять, як вокзал...
О, що Вам ця жінка - та, власне, й не жінка, а острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал...

Ображайся не мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене
Все одно я люблю твої очі
І волося твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю
Ти для мене не тільки мрія,

Раджу послухати цю Пісню, і хочаб на кілька хвилиночок відволіктися від різного непотрібу, яке дуже часто оточує нас довкола, та просто відчути себе хоч трішки кращою людиною. і в кінці кінців зрозуміти що все не так уже й недобре...

Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі -
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина
Честь у спадок - як білу кість!
Мої предки були красиві -

Станіслав Тельнюк

Ой, серце-люстерце, чого ти здригнуло,
Сховалось, дитино, у груди?
Та ти не печалься за тим, що минуло
Печалься за тим, що не буде.

Минуло все, давно минуло,

На стіні у мене скрипка –
Сірим порохом припала.
І вона давно не грає,
Бо всього лиш дві струни.
На стіні у мене скрипка,
Та давно вона без діла,
Бо й смичок повиснув поряд,
Не торкаючись її...

Галя Тельнюк

Мій жовтень, соняшник печальний,
Останній вибух сонця й літа,
Твій сміх забутий крик прощальний
Мене не хоче відпустити.

Мій жовтень, соняшник печальний,

– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи...
– Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати!
– А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось
Я погляд зелених примружених куль роздивилась...
І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх,
Що в чорних панчохах вичесують танець останній.

Оксана Забужко

Поглядом теплим, тяжким запали мені губи. Мовчи.
— Як називався той фільм Пазоліні?
— Либонь, «Теорема»...
І по хребту опливають, як віск по свічі,
Росні мурашки жаского і ніжного трему,
А по стемнілому склу — за змією огниста змія

Ти – вітер зимовий, що плаче за мною,
Поет і спокусник нестулених віч.
Русявий, веселий крадій супокою,
Ховаєш у пазусі зоряну ніч.

Він – вітер зимовий, що пахне весною.
Розхристаним хлопцем кричить стоголосо.
Стрибає, мов коник, танцює зі мною.

Довго спали вітри у ярах на припоні,
Довго тиша гнітюча полями повзла,
І стояли дерева німі на усонні.
Знемагала в пилюці вечірня імла.

І на трави не бризнули роси, мов перли,
Як рум’янець густий раннє небо залив.
І здавалось – життя задрімало, завмерло,

Богдан-Ігор Антонич

Червоне золото тюльпанів
на сірім сонці – танці з лика
і механічний сад мелодій,
де в чорних дисках спить музика.

Металу в’язень – людський голос

Чекай на мене. Прийде час,
Коли у погляді раптовім.
Ти, як колись, побачиш нас
В холоднім присмерку зимовім.

Ввірветься, болем забринить
Він на вустах твоїх тремтячих.
І саме в цю останню мить

Я знаю, Ти можеш розказати мені
Про те, як в світлі вікна грає сонце волоссям моїм.
Я знаю, Ти можеш розказати мені
Про те, як в шепіт трави вплітається дихання вітру.

Я знаю, Ти можеш розказати мені
Про те, що в нашім саду загубилися пахощі літа.
Я знаю, Ти можеш розказати мені

Павло ТИЧИНА
Я стою на кручі...

Я стою на кручі —
За рікою дзвони;
Жду твоїх вітрил я —
Тінь там тоне, тінь там десь.

Яблуневоцвітно
сл.: Павло Тичина
муз.: Сестри Тельнюк

Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.