Тартак все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Я співаю, Ганя, Ганя, подаруй мені кохання!
Я співаю, Ганя, Ганя, подаруй мені кохання!

Ні, ні, ні - ніколи, ні, ні, ні - не треба, ні, ні, ні - ніколи, ні!
Ні, ні, ні - ніколи, ні, ні, ні - не треба, ні, ні, ні - ніколи, ні!

Я співаю, Маня, Маня, подаруй мені кохання!
Я співаю, Маня, Маня, подаруй мені кохання!

Хай мене хай до війська заберуть,
Хай мене там чорти не задеруть!
Хай командири не ріжуть і не б’ють –
Хай мені, хай мені поїсти дають!

Хай мені хай дадуть автомат,
Хай мені грець, який я файний солдат!
Хай бояться мене всі вороги –

Я дивлюсь телевізор - і мене там майже все кумарить!
Щось просто дратує, а щось відверто харить...
Перемикаю радіоканали - а там одне й те ж саме,
Та я цього не хочу, я хочу щось цікаве...
Але надія не вмирає...
І я чекаю...

Приспів:

Я танцюю
І в цьому танці я існую!
Мої вуха
Перекладають ритми в рухи!
Моє тіло
Все змокріло, запотіло!
Коли я в танці,
Я наче в гіпнотичному трансі!

День починається з того,
Чим учора закінчився вечір.
А я вже не хочу нічого,
Крім того, щоб ти спакувала речі.
Скарги свої та поради
Залиш при собі - я ж до тебе не лізу!
Креми, парфуми, пудри, помади
Поскладай у валізу...

Від самого ранку весь офіс гудів –
Фірма влаштовує карпаратів.
Дівчата нарядні, дівчата гарні
По черзі бігають до перукарні.
Рекламний відділ закинув рекламу –
Активно готує культурну програму.
Іншу програму ввели програмісти –
Весь день не пити, весь день не їсти.

Я відчуваю близьку необхідність внутрішнього оновлення.
Я дістаю свого маленького друга, створюю нове повідомлення.
Напишу ті слова, що тобі не казав на наших з тобою побаченнях.
Напишу ті слова, що зараз для мене мають найбільше значення.
Про те, що ламає мене на шматки та складає, неначе мозаїку.
Про те, що кладе поетичні рядки під розкисле перо прозаїка.
Щоб ти знала й про те, як у серці мете нестерпно гаряча хурделиця,
З тіла рветься душа і по вістрю ножа нескінченною стрічкою стелиться.

Жує мене журба – спокою нема.
То було село, а тепер – ферма.
В мене, мов желе, трепетна душа,
Мов лимон кисла, від льоду тонша.
А лице криве, синє, мов жаба.
Трава є – то кайф, а нема – торба.
Тільки дав льону, зміняв на коноплю,
Сиджу – плюю в фонтан, з меду патрон ліплю.

А в Нашого Пана Береза стояла
Щедрий Вечір Щедрий Вечір !

Тонка та Висока на Листя Широка й Добрий Вечір !
Молода Наташа Берези гляділа
Щедрий Вечір Щедрий Вечір !

Гляділа-гляділа тай і знов заснула й Добрий Вечір !

Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Я розкидаю зло, наче попіл,
А ти благаєш: “Досить!”,
Ось так втрачаємо кохання,
Набуваємо непотрібний досвід -
Цікаві досліди над власними мозком.
Собі здаюся крутим,
Тобі здаюся відморозком.
З тобою, як у бою,

Ай! Я руку попік у вогні,
Боліла рука моя три ночі, три дні!
Але то було, та відгуло –
Колись боліло, а тепер зажило.
Я собі добре живу – не тужу,
Захочу – стрибаю, захочу – лежу.
Радію життю, дивлюсь в небеса,
А як щось не так, я кажу собі сам!

Я іду на розслабоні, попиваючи сік,
Сонце світить мені в скроню, зігріває лівий бік.
Пахне літо липоцвітом і бентежить мою кров,
Змусить збуджено тремтіти, потім розслабляє знов.
Продаються полуниці за ціною ковбаси,
Коротесенькі спідниці, як магнітні полюси.
Мої погляди блукають знизу-вгору, згори-вниз –
Ні на що не натякаю, просто мрію про сюрприз.

З дому ввечері тікали,
Повертались вранці,
Бо всю ніч протанцювали
Божевільні танці.

Божевільні танці!

Дітлахи прийшли зі школи,

Так, я не сантехнік і не професор.
Мене лякає слово "процесор".
Новітніх технологій не розумію,
Нічого не знаю, нічого не вмію.
Бо руки мої, немов закарлюки,
Бо голова не лежить до науки.
Живу, як живеться, і поки серце б’ється,
Таким залишуся – мені так здається.

Сонце кидає згори палючим промінням
І я прощаюсь з бетоном, я прощаюсь з камінням.
Я втікаю туди, куди дороги не знаю,
Я втікаю туди, де мене ніхто не чекає.
В обійми природи... Там, де мало народу,
Там, де чистая вода, недоторкана врода.
Там, де листя зелене, там, де трави духмяні,
Там, де зорі вночі, там, де зранку тумани.

Визирнула тітонька у своє віконечко.
Зацвітала квітонька, підіймалось сонечко.
Пташки зацвірінькали, кішечки занявкали –
Більше тая тітонька ніколи не плакала.

Па-па-па-панки у «танках» входять у місто.
Їх зустрічають па-па-пацифісти.
«Танки» в па-па-панків порвані-побиті,

Як приємно осіннім вечором
Увімкнути улюблену музику,
Заварити гарячого чаю
Та сидіти з цікавою книжкою...
Як чудово осіннім вечором
Подзвонити коханій дівчині
І сказати – давай зустрінемось,
Я так скучив за твоєю ніжністю!

Ми з тобою одне ціле… Як мило!..
Я буду тут, поки вистачить сили,
Ти з такими, як ти. Ти з такими, як я.
Нас єднає спільна суцільна енергія.
Слова на ритми лягають по колу,
Я не зрадив тебе ніколи,
Я чесний з тобою, я завжди відкритий,
Якщо тільки захочеш ти зможеш мене вбити.

Єєє
Тупо сиджу, задивляюся в цю даль,
котра нікуда не веде,
Який жаль!Який жаль!
Шо все промине,
Який жаль!
Та ше тримає мене.
Приспів:

Її стиль життя не викликає загального схвалення -
Кажуть: В сіданці - шило, в голові - запалення!
Коли мислить - обов'язково знайомиться з основою,
Коли говорить - то не язИком, а мовою.
Одна на сотню, одна на тисячу,
За годину знищує свою стипендію місячну.
Має безліч знайомих, а друга - жодного,
Пиво - ліпший товариш, цигарка - найкраща подруга.

Я так давно не бачився з тобою...
Все валиться з рук - я нічого не можу робити...
Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою,
Та краще було б, мабуть, мене просто вбити...
Збудувала для мене замок своїми руками…
Такий неміцний, бо замість каміння - повітря...
А те, що в'ється між нами, а те, що б’ється між нами,
Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...

В мене світле волосся, блакитні очі
І кожна зустрічна жінка мене хоче.
Хоче доторкнутись, хоче обійняти,
Хоче мене пристрасно поцілувати.
Коли я в самих трусах гуляю по пляжу,
Кожна стежить за мною –
Дивиться, куди я ляжу.
Але я до жодної з них не підходжу,

Слова: Олександр Положинський
Музика: Олександр Положинський
Виконує: Тартак (альбом "Вічність")

Чи бачиш ти вогонь цей? -Це моє серце палає,
Пече у грудях назовні рветься,
Немає сили терпіти біль, що душу розриває
За долю рідного люду, за долю рідного краю!..

Стала на віки істина одна:
Завжди добре там, де тебе нема.
Ріки з молока пропливають геть
І течуть ледь-ледь.
Серед райських кущів цвіріньчать птахи.
Там немає крутих, там нема лихих.
У фруктових садах — бджоли та джмелі
І колібрі малі.

Парфуми… Обличчя… Вечірки… Танці…
Шопінги… Допінги… Коханки… Коханці…
Зустрічі, справи – рух броунівський…
Зовнішні прояви, внутрішні утиски…
Та як тільки ти втомилася від штучних емоцій,
Від негативу надмірних порцій,
Коли не витримуєш хаосу й тиску –
Втікаєш куди? До мене, звісно!

Добрий день вам, дівчата! Погляньте на мене –
В моїх очах побачите ви світло зелене.
Це світло зелене дає вам дорогу,
Пряму та широку, до серця – до мого!
Але ця дорога вам, на жаль, не потрібна,
Вона вам чужа, вона вам огидна.
Я не чорнобровий та не кароокий,
У плечах – вузький, у стегнах – широкий.

Дід Юхим був не сліпим, не глухим,
Ні кульгавим, ні хворим, а навпаки – бадьорим та здоровим.
Він не пив, не палив, він зарядку робив,
До дівчат не ходив, а бігав!
Любив футбол, футбол,
Баскетбол, баскетбол,
Волейбол, волейбол,
Гандбол, гандбол,

Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б'ється глухими ударами,
Наче хтось по землі – гіллякою.

Жити безжурно стає все складніше.
Кров випивають останні новини:
Незнайомий герой цей світ залишив,
Знайомий герой в бою загинув.
Все так і штовхає в безодню депресії,
Щоби впав і не виліз із тої прірви.
Волає — приєднуйся до процесії
Поховання любові, надії та віри!

Забули всіх, забули всім
Сказати, що прийшла зима,
Впав білий сніг на Новий Рік,
У двері стукає дарма,
Дарма, дарма, нікого нема, (3)
Дарма, дарма, дарма!

Приспів:

Я знов тиняюся по вулицях, по неохайних, по нечистих,
придивляюсь, прислухаюсь, щось незвичайно-особливе для себе шукаю,
а будень свій ритм об асфальт вибиває, всі такі заклопотані, всі кудись поспішають,
і по цьому морю бурхливому я мов корабель пропливаю,
берег свій виглядаю, до кого чи до чого пристати шукаю.
По знайомих місцях вкотре знову блукаю,
мрії п’янкі у думках плекаю і більш нінащо, нінащо не зважаю.

А ти живеш собі десь там і зовсім не знаєш,
Як я без тебе тут помираю, як загниваю…
Як потрохи з’їдає щоденна турбота, щоденна гризота…
Як затягує мене чорне болото...

Приспів:
Я забуватиму тебе повільно...
Але, рано чи пізно, я викину тебе із серця...

Загадала желание ты,
Написала его на скале.
И лелеяла каждый день
Мыслями, мыслями.

Поцелуй его, поцелуй.
Приголубь его, приголубь.
Подаруй ему, подаруй

В твоїх очах нудьга –
Ти дивишся на них.
І хто б не жартував –
Не вибухає сміх.
І погляди палкі,
І лагідні слова
Сьогодні не такі,
Щоб колом голова.

Зимна зима заморозила морозом мармизу.
До лісу полізу - назбираю хмизу.
Розведу багаття багате,
Хай дає тепла забагато!
Підливаю масла та піднімаю гасло:
"Гори, гори ясно - аби не загасло!
Гори, гори ясно - аби не загасло!
Гори, гори ясно - аби не загасло!"

День починається з того,
Чим учора закінчився вечір.
А я вже не хочу нічого,
Крім того, щоб ти спакувала речі.
Скарги свої та поради
Залиш при собі – я ж до тебе не лізу!
Креми, парфуми, пудри, помади
Поскладай у валізу...

Він вірить у те, що прадавні арійці –
Це предки індусів та українців.
Прокидається рано, пірнає у ванну,
А разом із ванною пірнає в нірвану.
Не виб’єш його з нормального стану,
Ніколи йому не буває погано.
Ніхто не дратує, не турбує нічого,
Бо є в нього йога, бо йога є в нього...

Лісом покриті гори високі,
Смерекові смоли, березові соки,
Стоїш та кайфуєш від панорами,
І раз – ріжуть око порублені шрами…
Хто-то-то зробив таку лажу -
Перетворив ліс на попіл і сажу?!?
Гуцули та боки приклали сили -
Дерева зрубали, гілки попалили.

Спокійне життя ламає криза,
Принесла неприємні сюрпризи,
День за днем спокійно телепав,
І раптом трапилася халепа.
Непомітно підкралося лихо,
Палає підлога, димить стріха.
І, що робити, ніхто не знає,
Дим душить, вогонь прибуває.

На старому тартаку давно роботи немає,
Але музика сюди зараз людей поназбирає!
Приходять хлопці, приходять дівчата,
Приходять тільки ті, хто любить танцювати.
Їздець на дисках накрутив патефон,
Майстер церемоній верещить у мікрофон.
Блимнуло світло і басова діжка
Гупнула гучно - затремтіли ніжки!

Натискаю кнопку, пересмикую замок,
У страшний коридор роблю свій перший крок.
Моє вухо чуйне, моє око гостре –
Мене там чекають безжалісні монстри.
Ось із-за рогу вискакують двоє –
Я їх не лякаюсь, я готовий до бою.
Однакові рухи, однакові рила!
На мене ідуть ці бридкі гамадрили.

Дихає ліс,
Пташка на гіллі
Пісню співає, що тішить мій слух...
Я довго ріс -
Йшов через цілі,
Що тіло гартують і зміцнюють дух...
Тиха роса
Зіб’ється з трав

Руйнуючи простір, зима іде в гості,
Ховає лице, лютує від злості,
Країна в недузі, ми всі у напрузі
Та в серці надія і поруч друзі,
Прості питання, стрімке повстання,
І, може, для когось ця битва остання,
Лиха година,
Моя країна черговий раз розгинає спину,

Одне правдиве правило згадалося мені:
"Чого дурні? Бо бідні! Чого бідні? Бо дурні!".
І всенародна дурість підростає у ціні –
Вона в лайні не тоне і не горить у вогні.
Ми на чуже завжди охоче роззявляємо роти,
А свого знать не хочемо, як його не крути, як не верти.
Та в кого є у грудях серце, є на плечах голова,
Нехай повторить разом з нами ці прості слова!

Дихає ліс,
Пташка на гіллі
Пісню співає, що тішить мій слух…
Я довго ріс –
Йшов через цілі,
Що тіло гартують і зміцнюють дух…
Тиха роса
Зіб’ється з трав

Ох, це вже нездолиме прагнення
Нового здобуття або досягнення –
Штовхає в спину, тягне вгору!
І наче перцем на сідниці –
Вже й на місці не сидиться
І серце рветься до бескрайнього простору!
Впаде з душі важкий тягар
І кров солодка, як нектар,

Приспів:
Мені все одно, як ти жила раніше!
Головне, щоб зі мною жила ти не гірше!
Мені байдуже, хто був твоїм першим коханням!
Головне, щоб я став коханням останнім!

Кожен день пролітає стрілою.
Кожен день, коли ти поруч зі мною.

Приспів:
Мені все одно, як ти жила раніше!
Головне, щоб зі мною жила ти не гірше!
Мені байдуже, хто був твоїм першим коханням!
Головне, щоб я став коханням останнім!

Кожен день пролітає стрілою.
Кожен день, коли ти поруч зі мною.

Дихає ліс,
Пташка на гіллі
Пісню співає, що тішить мій слух…
Я довго ріс –
Йшов через цілі,
Що тіло гартують і зміцнюють дух…
Тиха роса
Зіб’ється з трав

Дихає ліс,
Пташка на гіллі
Пісню співає, що тішить мій слух…
Я довго ріс –
Йшов через цілі,
Що тіло гартують і зміцнюють дух…
Тиха роса
Зіб’ється з трав

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.

Давай потанцюєм веселий танок на майдані Конго!
Давай танцювати так енергійно і так довго…
Приходить тато і каже: “Дай мамі поспати!”.
А я не хочу, я хочу співати, я хочу стрибати!

А мої друзі живуть на зеленому лузі.
На тому лузі трава шовковиста, роса така чиста!
А мої друзі люблять в траві повалятись на пузі –

Знову я сходив наліво –
Звабила мене чарівна діва.
Несподівано діва виявилася раком –
Зрозуміло, в сенсі, знаком зодіаку.
Втомлений приходжу ввечері додому –
Вдома все своє, все таке знайоме:
Вмикаються пилки, б’ються тарілки,
Падають планки, літають мобілки.

А я чесна дівчина - про себе дбаю
Близько до себе нікого не підпускаю
Бо підпускати мені забороняє
Той, хто мене охороняє
Той, хто мене захищає від інших
Той, хто гроші дає, коли - менше, коли - більше
Той, хто купить мені і квартиру, і машину
Той, хто має на це вагому причину

У полоні темноти, наче сон з’явилась ти.
Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди.
Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг,
Та білі мухи налетіли – вкрив любов холодний сніг.

Ця любов мене дістала – перед очима матиляла,
Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла!
І я спокій втрачав, я на тебе кричав,

Я зриваюся з місця нагрітого,
Залишаю багаж неторкнутим,
Раптом стало потрібним зникнути -
Трохи змерзнути, трохи змокнути…
Перекреслити все, що пройдено,
Не вважаючи це поразкою,
Розпрощатися з мрією-хвойдою,
Ще б зустрітися з мрією-казкою.

Щоб не відбулось, не плач, так влаштовані люди
На жаль, по іншому не буде, все пройде, не плач
Просто пробач, повір час їх засудить,
А люди це лише люди, кожен з нас своє обирає
Хтось образу ковтає, разом з медовухою
А інші чують душею, за завірюхою
І їм не потрібні ні трава, ні горілка
Як в порожній електричці заплаче сопілка

А від Різдва майже півроку прожито...
І десь за містом вже колоситься жито,
Тим житом весь простір вкрито –
Це нашеліто.
Над жовтим житом нависає блакитно
Небо прозоре – всміхається привітно.
Це небо пухнастими хмарами забито,
Бо це нашеліто.

Ось і все - перші дощі осінні
Заливають ті дні, коли ми були щасливі…
Коли я був постійно поруч з тобою -
Заливає ті дні холодною водою...
Тихою ходою повертаюсь назад -
Крізь осінній туман, крізь листопад...
Назад у весну, назад у літо -
Там було чим тішитись, було чому радіти...

Музика: Д. Шифер
Слова: С. Положинський та Д. Шифер
Аранжування: Д. Шифер та “Тартак”
Студія: “RRI” та “Shiferstudio”

Взаємне непорозуміння… І ти жбурляєш слова,
Неначе каміння. Обертом голова,
Життя шкереберть і все частіше приходять

У полоні темноти, наче сон з’явилась ти.
Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди.
Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг,
Та білі мухи налетіли – вкрив любов холодний сніг.
Ця любов мене дістала – перед очима матиляла,
Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла!
І я спокій втрачав, я на тебе кричав,
Я горлянку зривав, як собака гарчав.

У полоні темноти, наче сон з’явилась ти.
Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди.
Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг,
Та білі мухи налетіли - вкрив любов холодний сніг.
Ця любов мене дістала - перед очима матиляла,
Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла!
І я спокій втрачав, я на тебе кричав,
Я горлянку зривав, як собака гарчав.

Навряд чи всі слова цього світу здатні передати почуття, що в мені ховаються
Часом мені здається, що ми з тобою - маленькі діти
А хтось дорослий і сильний з нами маленькими грається
Я так боюся залишатися сам з собою на одинці
Коли стогне серце і душа рветься назовні
Вже кілька місяців мені зовсім не спиться
Незалежно від того, місяць молодик чи вповні
Я ні з ким не ділюся тугою своєю глибокою

Попадали на землю
Всi тi що я придумав слова
Ногами затоптали
Пiшли i того всього нема вже
На день чекали довго
А вiн собi прийшов i не день
Порiзали забули
В стiну замурували вже

“Ніхто, крім нас”, – сказали хлопці стиха
І завдали на плечі вантажі.
Нехай, за цих людей ковтнемо лиха,
Бо, хоч не рідні, але й не чужі.
Вгризаємось у землю і у скелі,
Але сповна виконуєм наказ.
Чи в лісі, чи в степу, ачи в пустелі —
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!

Три-чотири, я вийшов із квартири,
Починаю теревені, тари-бари, тири-пири.
Іду по тротуару, гуляю по бульвару,
Дивлюся на всі боки - підбираю собі пару.
Усім посміхаюсь, не лаюсь, не кусаюсь -
Привабливим та добрим бу-бу-бути намагаюсь.
І хоч в душі моїй сьогодні все лише хороше,
Чомусь на мене люди всюди дивляться вороже...

Ой Учора В Куми
Ой Учора В Куми (сніжна жартівлива)

Була в мене кума – а тепер нема.
Забрала куму в’язниця-тюрма.
Не знаю, що там та кума наробила,
Але добре, що тюрма, а не могила.
Я сиджу-тужу, слізоньки рахую,

11. О-ЛЯ-ЛЯ

Жує мене журба - спокою нема.
То було село, а тепер - ферма.
В мене, мов желе, трепетна душа,
Мов лимон кисла, від льоду тонша.
А лице криве, синє, мов жаба.
Трава є - то кайф, а нема - торба.

Кожна людина ще зі школи пам’ятає:
Хто багато читає – той багато знає.
І, зрозуміло, я книжок багато прочитав –
Щось давно забув, але щось запам’ятав.
Та головне, що я навчився володіти словом,
Часом – серйозним, а частіше – по-приколу.
Говорю, що думаю, говорю, що бачу.
Один від слів моїх сміється, інший від них плаче.

Гей, ви, ті, що не сплять,
Вставайте - вже сонце у небі!
Нам з вами не час помирать -
Вставайте - заспались далебі!
Була-ла-ла-ла-ла правда і воля,
Було все, як треба, та більше не стало.
У ріднім краї запанує недоля,
Зробіть перший крок - це буде немало!

Взаємне непорозуміння... І ти жбурляєш слова,
Неначе каміння. Обертом голова,
Життя шкереберть і все частіше приходять
Нерозумні думки про смерть...
Не вистачає терпіння, не вистачає кохання,
Не вистачає грошей і це найбільше ламає...
Свої глибокі зітхання залишаєш для себе,
Бо до твого життя нікому діла немає.

Над облаками звезды парами рассыпаются, рассыпаются.
Более росами ивы с лозами колышутся, колышутся.
Луна светится - свет сыплется алмазами, бриллиантами.
Ветер дуется, ребята беспокоятся за девушками, за девушками.

Ты знаешь, как я по тебе скучаю.
Я не нахожу себе места -
Выбегаю из дома, целую ночь путешествую

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів

Загадала бажання ти,
Написала його на склі
І плекала його щодня
Думками, думками…
Поцілуй його, поцілуй…
Приголуб його, приголуб…
Подаруй йому, подаруй
Кохання, кохання…

ПОЧУЙ МЕНЕ

Між мною й тобою — тисяча кілометрів,
Між мною й тобою — несказані слова.
І хтось із нас, імовірно, готовий навіть померти
За те, чого насправді давно між нами нема.

Почуй мене, відчуй мене, спробуй мене зрозуміти!

Як по вулиці йдеш – озираються,
І авто вздовж дороги спиняються.
А танцюєш натхненно і радісно –
Всі довкола поглядують заздрісно… Так заздрісно!

Принцесо Аренбі!
Цю пісню дарую тобі!
Цю пісню дарую, цю пісню дарую…

Дивлюсь на себе в дзеркало й не можу зрозуміти,
Чому я такий гарний і чому такий талановитий?
Вигадую мелодії гармонії чарівної
І філософські тексти глибини неймовірної.
Я хочу, щоб мій голос усі пізнавали,
Мої пісні співали, усі слова напам'ять знали.
Я хочу захлинутися славою негіркою,
Я хочу стати справжньою супер-пупер-зіркою!

Дивлюсь на себе в дзеркало й не можу зрозуміти,
Чому я такий гарний і чому такий талановитий?
Вигадую мелодії гармонії чарівної
І філософські тексти глибини неймовірної.
Я хочу, щоб мій голос усі пізнавали,
Мої пісні співали, усі слова напам'ять знали.
Я хочу захлинутися славою негіркою,
Я хочу стати справжньою супер-пупер-зіркою!

Навряд чи всі слова цього світу
Здатні передати почуття,
Що в мені ховаються.
Часом мені здається,
Що ми з тобою – маленькі діти,
А хтось дорослий і сильний
З нами, маленькими, грається.
Я так боюся лишатися

Кращу за тебе я ніколи в житті не знайду, не зустріну.
Але й без тебе я не стану впадати в депресію.
Я не буду лупати скалу, не буду довбати стіни.
Повір – мені і без тебе живеться весело!
Але ти зруйнувала все, що
В мені залишилось кращого!
Та в серці лишилось дещо,
Чого я не віддам нізащо!

Перемикаєш канали,
Валяючись на дивані,
І тільки власну свідомість
Перемикнути не в стані,
Штани останні протреш,
А не встанеш,
Мозок власний перетравлюєш
На кашу, на банош.

Слова вириваються з горла,
Мене розривають на клапті.
Я не пручатимусь довго,
Якщо ці слова чогось варті.
Та хлопці, у штанях широких,
В яскравих великих регланах,
Кричать, розбиваючи спокій,
Що реп я читаю погано.

Зорі на небі, місяць в зеніті,
Ми починаємо практику руху,
Плани – відсутні, цілі – розмиті,
Це відпочинок тіла і духу.

Нестримний рух, шалена спека,
Це ритмотека! Це ритмотека!
Нестримний рух, шалена спека,

Як відомо, рано вранці важко прокидатися,
Бо дуже хочеться солодкі сни пододивлятися.
Так хочеться поспати – подалі послати
Всі справи, що так рано тебе примушують вставати.
А будильник дзеленчить так, що закладає вуха.
А будильник дзеленчить, але ти його не слухай!
Хай собі волає – він розуму не має,
А твою систему нервів поступово послабляє.

Сонце пече, річка тече,
Влітку на вулиці так гаряче!
Бо сонце пече, річка тече,
Влітку на вулиці так гаряче!...

А від Різдва майже півроку прожито...
І десь за містом вже колоситься жито,
Тим житом весь простір вкрито –

Мама любить тата, тато любить маму,
Мене ніхто не любить – тому мені погано!
Мама любить тата, тато любить маму,
Мене ніхто не любить – стану хуліганом!

А хулі-хулі-хулі-хулі-хулі-хулігану
Усе в житті до шмиги, усе по-барабану –
Нікого не боїться, нічого не цінує,

Я відчуваю близьку необхідність внутрішнього оновлення,
Я дістаю свого маленького друга,
створюю нове повідомлення.
Напишу ті слова,що тобі не казав
на наших з тобою побаченнях,
напишу ті слова,що мають для мене зараз найбільше значення.
Про те,що ламає мене на шматки
та складає неначе мозаїку,

Я відчуваю близьку необхідність
Внутрішнього оновлення.
Я дістаю свого маленького друга,
Створюю нове повідомлення.
Напишу ті слова, що тобі не казав
На наших з тобою побаченнях.
Напишу ті слова,що зараз для мене
Мають найбільше значення.

Вечірні вісті, останні новини…
Вони нас не люблять, але ми дружимо з ними…
Байки – для дорослих, казки – для малечі…
Закінчився день, починається вечір…
Вивіски сяють, блищать магазини…
Широкі джипи, довгі лімузини…
Зимові сади, літні тераси…
Елітне взуття, богемні прикраси…

Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я - і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Тиха-тиха на дворі погода
Нема мого милого з походу.
Як приїхав мій милий з походу
Зустрів милу в сінях на порозі.
Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?

Довго-довго тебе чекала,

Хлопці з України грають у футбол!
Що нам всім потрібно? Нам потрібен гол!
Покажіть-но, хлопці, школу, покажіть-но клас!
Хай суперник ваш ніколи не забуде вас!

Україно, забивай! Україно, забивай! Забивай!
У цій грі перемагай! У цій грі перемагай!
Україно, забивай! Україно, забивай! Забивай!

Хлопці з України грають у футбол!
Що нам всім потрібно? Нам потрібен гол!
Покажіть-но, хлопці, школу, покажіть-но клас!
Хай суперник ваш ніколи не забуде вас!

Україно, забивай! Україно, забивай! Забивай!
У цій грі перемагай! У цій грі перемагай!
Україно, забивай! Україно, забивай! Забивай!

У місті жорстокому, у місті розлюченому
Я заживляю свіжі рани розлучення,
У пошуках спокою я тиняюсь по вулицях,
Де ніхто не зупиниться, де ніхто не притулиться.
Я не знаю, куди іти, я не знаю, в що вірити,
А ти невідомо де, полетіла у вирій ти.
І слів не промовила ти ні в голос, ні пошепки,
Щоб я не зірвався так раптово на пошуки…

Це ваше святоСлова: Тартак
Музика: Тартак



Вас у цьому світі ніхто не розуміє,
Ніхто вас не розрадить, ніхто не обігріє...
Від вашої присутності всі завжди насторожі,

Чорноморець, матінко, чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець. (2)
Вивів мене босую та й питає:
Чи є мороз, дівчино, ой чи немає? (2)

Приспів:
Чорноморець п'є!
Чорноморець б'є!

Чорноморець, матінко, чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець.
Вивів мене босую та й питає:
Чи є мороз, дівчино, ой чи немає?

Ой нема морозу, тільки роса,
А я молодесенька ой стою я й боса.
Простояла ніченьку та й байдуже,

Я дивлюсь телевізор – і мене там майже все кумарить!
Щось просто дратує, а щось відверто харить...
Перемикаю радіоканали – а там одне й те ж саме,
Та я цього не хочу, я хочу щось цікаве...
Але надія не вмирає...
І я чекаю...

Приспів:

Я так давно не бачився з тобою...
Все валиться з рук - я нічого не можу робити...
Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою,
Та краще було б, мабуть, мене просто вбити...
Збудувала для мене замок своїми руками…
Такий неміцний, бо замість каміння - повітря...
А те, що в'ється між нами, а те, що б’ється між нами,
Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...

Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати…
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати…
Щоб тебе причарувати – на секунду, на хвилину…
Бо таких, як я, – багато, а така, як ти, – єдина...
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни.
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом.
Шепочу слова кохання – ледве чутно… Тихо-тихо,
Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом...

Я Не Знаю
Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати…
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати…
Щоб тебе причарувати – на секунду, на хвилину…
Бо таких, як я, – багато, а така, як ти, – єдина...
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни.
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом.
Шепочу слова кохання – ледве чутно… Тихо-тихо,

wevaccord1992v@gmail.com

Я не знаю, що робити... Я не знаю, що казати...
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати...
Щоб тебе причарувати - на секунду, на хвилину...
Бо таких, як я,- багато, а така, як ти,- єдина...
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни.
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом.

Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати…
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати…
Щоб тебе причарувати – на секунду, на хвилину…
Бо таких, як я, – багато, а така, як ти, – єдина...
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни.
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом.
Шепочу слова кохання – ледве чутно… Тихо-тихо,
Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом...

Я ображаю людей,
Люди ображають мене,
Ми із людьми взаємно ображені,
Щось пробігає повз нас,
Це щось називається час,
Та ми ігноруєм його -
Складається враження.

Як вже набридло чути знову i знову
порожнi балачки, пафоснi розмови!
"Мова калинова"... "Пiсня солов'їна"...
Ще трохи побалакаємо - зникне Україна!
Згубили культуру, забули iсторiю.
Почуваємося зайдами на своїй територiї!
Вiримо чужим, своїм не довiряємо,
розводимо руками - маємо, що маємо!

Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
"Мова калинова"... "Пісня солов’їна"...
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо, що маємо!

Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Парфуми, обличчя, вечірки, танці,
Шопінги, допінги, коханки, коханці,
Зустрічі, справи, рух броунівський,
Зовнішні прояви, внутрішні утиски -
Та, як тільки ти втомилася від штучних емоцій,
Від негативу надмірних порцій,
Коли не витримуєш хаосу й тиску -
Втікаєш куди? До мене, звісно, бо

Парфуми... Обличчя... Вечірки... Танці...
Шопінги... Допінги... Коханки... Коханці...
Зустрічі, справи – рух броунівський...
Зовнішні прояви, внутрішні утиски...
Та як тільки ти втомилася від штучних емоцій,
Від негативу надмірних порцій,
Коли не витримуєш хаосу й тиску –
Втікаєш куди? До мене, звісно!

Я тебе вже давно не кохаю
та ім'я твоє не пам'ятаю,
у думках тебе ніжну й милу
я вже давно поховав у могилу.

Тільки літні лагідні ночі
мені нагадають твої чорні очі,
тільки крило воронове

Спо... Споглядаю таку картину:
Кремезний дядько, напруживши спину,
Бреше з екрану про всякі штуки,
Використовує дані науки.

Він дуже хотів би, щоб ми йому вірили щиро,
Щоб ми не сумнівались, що він тре нам правдиво.
Щоб ми вдячно сприймали всілякі прогнози

Я міг би бути зовсім розкутим
І просто ходити голим,
Міг би відкрито густо зробити
По всьому тілу проколи,
Патли по лікті, фарбовані нігті -
Для мене це не питання,
Плечі та спину – кожну клітину -
Забити татуюванням.