Фіолет все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

На рахунку сьомий день одні нулі,
Я не Фредді Меркюрі і не Далі,
Плеєр здох і я у слухавку мовчу
Вітер з заходу я в відчаї тремчу

Такі двотисячні
І твої місячні
Все не закінчуються третій рік

Двадцять один грам моєї душі
невагомість розкладена на обличчя і вулиці
атоми щастя і як вийде тобі
забігай якось в гості поділюсь і незчуєшся
як розкаюся я у словах ще несказаних
і як правда моя стане світлом вечірнім

стали іншими ті, з ким хотів та не склалося

сьогодні, у тебе знов прямий ефір,
цукерки м'ятні і зефір,
думки оголені в жж
звук, який летить у сотні міст,
не передасть солоних сліз,
ти на олімпі.. та невже?!

за п'ять хвилин // я не один

Не давай йому говорити більше,
Не давай йому говорити ліпше,
Не давай йому... ще крок і тебе нема...
Не давай йому номери телефонів,
Не давай йому, хай до бога дзвонить,
І питає в нього – де ж ти, ну де ж ти живеш...
Не давай йому себе розпізнати,
А то я помру... моя ревність вата

Old School! Я Ван Дамм, я Чак Норріс, я Рембо, я Арні
Old School! На Кузьмі, на «сплінах», у футболках «Нірвани»
Old School! Ми щасливі і не по-дитячому п’яні
Old School! Old School!
Дай п’ять!
Через роки і бачення!
Дай п’ять!
Для нас це має значення!

Сам собі, на три четверті зовсім сам,
Завтра тут, завтра всім, а сьогодні там,
Де заплющені очі ловлять твої сліди,
Я злякався тебе, я злякався себе в талих водах весни...
Ти собі, ти собі, ти собі як завжди,
В парку десь між деревами кличеш у сни,
Я не вірю ні Фрейду, ні богу, ні навіть собі,
Просто вище не можу і... мабуть, ми вже не ті...

Так не боляче – барбітури в душу
В Бога молячи з місця я не зрушу
Не коли мені в вени чисту правду
Краще пострілом і пробач за зраду

Так і живемо
Тягнемо з горем радощі
Рідні колись

(Сл. Миколи Вінграновського)

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:

В розчинені вікна вривається свіжий вітер
І сонячний зайчик стрибає по стінах
Ти сидиш на підлозі щастям трохи прибитий
Тебе так бентежить раптова внутрішня зміна

Приспів:
У тебе весна, у тебе весна
Яка різниця хто ти і де ти?

Друже… я в ній загубився
І певно б – не зупинився…
У ній щось від весни
Від рок-н-роллу й висоти …

Вона моя
Вона моя
Така одна

2012
Все як в Кустуріци: дні за днями,
Фільми з почуттями - ти журишся...
Хто був тут до нас і хто прийде за нами?..
Не зчуєшся, вчора ще були,
Тепер лягли піснями... Хвилююся,
Хочеться на вихідних до мами!

За чужими не бачу де поділись наші,
Хто нічого не взяв, всього себе віддавши,
І колишні щенята поставили вовками,
Рідні зорі горять над чужими містами.
Кому вина на стіл – кому голі кості,
Принесли чуже повітря непрохані гості,
Густо віється дим над розбитим асфальтом,
Ріже світла лезо темряву ватну.

Мені не вистачає тепла,
Новин не вистачає хороших,
І знову полетіла вона,
І знову все впирається в гроші…
А хто мені розкаже – куди
Збігає поміж пальцями час?..
У морі несмачної води,
Знов брудом затопило всіх нас.

І не питай що з голосом моїм
Чому дрижать слова й думки згорають,
Чому мінорні ноти і вітрів
Нових в широтах наших не чекають?
А в небесах дощі метеоритні
Ми з іншими людьми давно не ми,
Й пусті нулі в очах моїх блакитних
Так боляче коли мене торкаєшся не ти

Дзеркало вітрин, життя між тротуарів
Переписки в довгі милі, напам’ять номери
Очі від зелених до тривожно карих
З зірками по кишенях, такі щасливі ми
Ти вся така моя по вулицях вечірніх
І в тисячах облич ми саме ті знайшли
І все що стало рідним твої усмішки і погляд
І твій зимовий шалик барви ранньої весни

Я маю так мало в світі цьому,
І фото твої як слова безмовні,
Посміхаються мило і я захлинаюсь від відчаю…
Я не маю нікого, хто б мене так слухав,
Я ховаюсь від всіх і всі інші рухи…
Я давно не боюся слабким бути поміченим…

Але ніхто як я не цілував твої долоні…

Всі прочитані книги
Припали роками й пилом
Й зустрічних усмішок хвиля
тримає якось..
безликі міста за стінами
ніч прихистить і зігріє мене
ти куриш волосся пропахло димом
мої рими смішні мої любі рими

Звикнути важко до болю у скронях,
Втримати тепло у холодних долонях,
Я знаю про ціну свого життя і власних слів,
Як добре що хоч хтось мене хоч трохи зрозумів.
Ви можете читати між словами та рядками,
В листах своїх ділитися чужими почуттями,
І тисячі хвилин шукати щастя в пустоті,
В великому коханні чи в безглуздому житті.

В портфелі книги, догори дригом
Пусті коробки грудневим снігом
Покриті як рядками з твого щоденника...

На ватман неба, весь світ для тебе
А на столі гарячий чай із медом
І твоїх рук дитячих ванільна естетика...

На моїх руках кров убитих поколінь
На моїх руках сльози молодих прозрінь
На моїх руках води мертвих рік
Я сплю
У її очах перші паростки весни
На її плечах перші краплі сивини
На її щоках румянцем загораються
Мости

Навчу тебе кататися на ровері
Я сам колись під рамою літав
Коли життя було безмірно кльовим
Коли я олівцем касети на ходу мотав
А ти ховала мамині помади
І щастя таким близьким видавалося тоді
А я учив у ванній серенади
Які ніколи так і не співав тобі…

все як в людей - і музика штормом розносить впокоєні гавані
й вивозять з подвір'я ще вчора живих і смішних
і трійка єдина все попсувала у табелі
і пам'ять що маму тримає усміхнену біля дверей вхідних
шість шість шість…
цей світ мене за трохи без сліду з’їсть
шість шість шість
коли мене не стане

З солодких поцілунків упаду в бузковий квіт
Хапати спрагло весняне повітря
Така маленька я в такий великий світ
Мене несе травневий дикий вітер

Добраніч, зоре моя тиха,
Моя нескорена весна
Моя солодка колискова

Ще один день, ще одна дорога
Черговий маршрут від твого порогу
І очі твої обіймають за плечі
Черговий без тебе в дорозі вечір
Плацкарти, купе, кіно в маршрутках
Обличчя ховаю за комір куртки
В писку квартири чужії кухні
Запахи інші сни, каламутні

Крилами, золотими..
Я лечу.. я лечу…
Крилами.. як вітрилами..
Тріпочу.. тріпочу…

І там, де народжується новий світ…
Де народжується новий день…
Я лишу.. я лишу себе…

Луцьк – Париж. Немає рейсу.. все те ж..
Привіт всім жителям мережі без меж,
Мої слова на вагу золота,
Мої слова липкі як смола.
Ми зустрічали ранки й вечори,
Співали під гітари якось пізно восени,
На правду проміняли свої кеди і пішли,
Ти чуєш нас, а отже ми на спільній частоті..

Червоним по білому,
Під сукнею тіло
Так граційно звивається
І ножиці погляди
Твої темні здогади
Ти просиш і це не скінчається…

Ввійди глибше

Люби мене за те який з тобою
І хай на світу край тебе я не звожу,
Хай в справах і проблемах з головою,
Я просто біля тебе десь тихенько посиджу…

Зайди в мій дім
І хай не став для тебе він своїм,
Зайди в мій дім

Мені вистачало тебе просто знати,
Рідко бачити, ще менше питати
Як твої справи, місто, робота,
Плани на життя, щоденні турботи…
Кожен мій день не такий як наступний,
Сотні облич, відверто доступних,
Багато музики і самовдосконалення,
Та мало розуміння і щирого схвалення…

Сам собі, на три четверті зовсім сам,
Завтра тут, завтра всім, а сьогодні там,
Де заплющені очі ловлять твої сліди,
Я злякався тебе, я злякався себе в талих водах весни...
Ти собі, ти собі, ти собі як завжди,
В парку десь між деревами кличеш у сни,
Я не вірю ні Фрейду, ні богу, ні навіть собі,
Просто вище не можу і... мабуть, ми вже не ті...

Так несподівано
І зовсім не чекаєш на добрі слова
Коли пів пісні проспівано
Від поглядів навпроти злітає голова.
І там де очікуєш відповідь,
Скільки очей – стільки нових питань,
Чого від світу хотіли ми,
І що цей світ візьме від наших бажань.

Сам собі, на три четверті зовсім сам,
Завтра тут, завтра всім, а сьогодні там,
Де заплющені очі ловлять твої сліди,
Я злякався тебе, я злякався себе в талих водах весни...
Ти собі, ти собі, ти собі як завжди,
В парку десь між деревами кличеш у сни,
Я не вірю ні Фрейду, ні богу, ні навіть собі,
Просто вище не можу і... мабуть, ми вже не ті...

Звикнути важко до болю у скронях,
Втримати тепло у холодних долонях,
Я знаю про ціну свого життя і власних слів,
Як добре що хоч хтось мене хоч трохи зрозумів.
Ви можете читати між словами та рядками,
В листах своїх ділитися чужими почуттями,
І тисячі хвилин шукати щастя в пустоті,
В великому коханні чи в безглуздому житті.

У часи, коли сонце сідає за грати,
Коли люди мовчать, бо втомились кричати,
Коли проміння правди нас майже не торкається,
Немає сили терпіти, руки опускаються.
Коли стіна на стіну, а ми поза грою,
Коли політики з екрану не рахуються з тобою,
І ти не знаєш кого слухати, від кого й що чекати,
Вчасно зупинись – не дай себе зламати!..

Чай з меліси грози завіса
Дивитись фільми з дитинства
Кленове листя до скла прилипло
І ми з тобою мов листя

І відпусти все зле …
Хай течія несе
І хай очистить наші душі

1. В портфелі книги, догори дригом
Пусті коробки грудневим снігом
Покриті як рядками з твого щоденника…
На ватман неба, весь світ для тебе
А на столі гарячий чай із медом
І твоїх рук дитячих ванільна естетика…

пр.: А десь на синіх небесах

Тепер він в тебе засинаєш
Просто на руках,
А ти гамуєш біль його і втому.
Перевернулася сторінка у його очах,
Тепер він повертається
До тебе, як додому...
І якби там не було,
Але цілий білий світ

Я написав тисячі слів
Я так хотів знати, що далі
Запам'ятай світло цих днів
Не розміняй любов на медалі

Все в нас попереду
Цей біль гартує дух
Все в нас попереду

Ти знаєш напам’ять мої пісні
Вагітна віршами й своїми мріями,
Удар в лобове вулиці тісні
Наївні не музи, а ми наївні

І рвуть міста наші гітари
Й злітають в небо голоси
О ти не спиш і я не марю,

(Сл. Василя Стуса)

Напевне, так і треба —
судилося бо так:
упали зорі з неба
і надломили мак.
Така знялася хвища —
ні неба, ні землі,

Наш маленький однокімнатний світ,
Де щоранку на кухні сонце встає…
Де кожна лінія на спільній стіні,
Не дає забути про те, що в нас є…
Всі проходять поруч. Далі ідуть,
Золотими доріжками ліплять майбутнє,
У наших стінах осіння суть,
Найдрібніше наше не дає забути…

тихо солодко і млосно сутеніє
за зорями з неба у небо падаю я
із цього що я зрозумів до цієї хвилини
мені вистачає повітря та мало життя

не будь такою серйозною
не будь я так живу
і все що вчора можна було

Стій
Ловлю
Не хочу значити
Щось більше ніж
Травневий вітер
За трохи станемо
Такими зрілими
За трохи будуть сміятись діти…

Просто не той день
Не той рік
Пусто за нашим столом, ніхто не співає
Останній місяць водою між пальцями збіг
Хтось надто далеко, когось більше з нами немає

Де всі обличчя де
Пам'ять мене веде

босі ноги по пляжах...
тіні втішено ляжуть,
очі мружаться - літо...
море і небо морем залите.
місто вечір платани,
музиканти там п'яні,
нам співають натхненно...
ти і з тобою я себе певний

.Не поспішаючи, листя злітаючи,
Тихо лягає під ноги мої...
Я засинаючи, на забуваю, що
У мене є цілий світ
І в ньому десь ти...
Осінь твоя, набираючи обертів,
Дихає холодом в губи мої.
Я у долоні гарячі загорнутий

тривожно закричать у лісі сови
із рук під ноги книжка упаде
сьогодні я у тебе закохаюся по-новому
і байдуже куди нас доля заведе

Бо ти моя заплакана паршивка
З тобою коли в радості й коли ти у журбі
Моя до дір заслухана й завжди нова платівка,

Парасолі під ноги руки небом умиті
П’яне місто розвозять по прописках в таксі
Всі панчохи лишились по прихожих кімнатах
Я по вуха закоханий в очі твої

Після дощу злизую краплі
З твоїх плечей… з твоїх плечей
Після дощу ми тверді як із сталі

Батьки мене зачали під Аллу Пугачьову,
Епоха була дивна, можливо, навіть, кльова -
Тисяча дев’ятсот вісімдеясят сьомий:
Перебудова, гласність, перспективи нові!..
Мої дев’яності в чорно-білому ящику,
Арні на біцепсах - ми усі тащимось,
«Dendy» у друга, пакетики «Yupi»,
Двокасетні мафони, перші улюблені групи

Мені вистачало тебе просто знати,
Рідко бачити, ще менше питати
Як твої справи, місто, робота,
Плани на життя, щоденні турботи...
Кожен мій день не такий як наступний,
Сотні облич, відверто доступних,
Багато музики і самовдосконалення,
Та мало розуміння і щирого схвалення...

І. Після літніх теплих гроз
За пожовклим листям вирій
Не забуду сотні поз,
Що з тобою, люба, вивчив.
Ми не їздили на море,
Ціле літо в моїм ліжку.
Ні, не Святязь, ні у гори-
Ми кохались вголос, нишком.

Вічністю пахне від дітей
Дорогами забутими на край землі мчуся
Наш титанік на дно іде
Чи встигну заспівати про все і не зломлюся…
Скільки століть ще так мине
Зупинка за зупинкою, від тіла до тіла
Нас то нема то ми знову є
Лінія чорна на лінію білу

Запам’ятай ці очі, запам’ятай ці руки,
Фіксуй обличчя наші поки поруч я…
Усе мине, ти дівчинко мене послухай,
Коли мовчиш, то чуєш як летить життя…
І прощавай, можливо, завтрішні новини,
Тобі розкажуть як я дивно десь пішов,
А ми були, ми знали наші дні скінченні,
І мов рекламний ролик зліплена любов…

Добрий ранок тумани моєї країни
Від дороги втомилися очі мої
Між містами піснями міряєш відстань
Між людьми ми не різні та завжди хмільні
Від свободи не бути собою і знати
Що сьогоднішній день й більш нічого нема
Засинати на сході, прокидатися на заході
Забувати обличчя дати і імена.

Чорної шкіри без просвіту ніч
Погляди пильні з далекого степу
Сонце зійшло й світло від зір
Мовчки погасло і в грудях затерпло
В розвідку я не візьму твоїх чар
Ніжність моя у листах розгубилась
Нам є що нести на свободи вівтар
Нам є ще за кого тут битись

І всі мої чому, і всі твої не варто
На клавішах життя ніколи не зіграти
І всі мої пісні на твого тіла карту
Зриваємось з дахів і ми вчимось літати...

І всі слова летять назад у часі
А ми удвох такі смішні й прекрасні
Ти знаєш я давно хотів тобі сказати

ти снишся мені як тобі я
за мить до дзвінкого світанку
і в променях сонця загубиться час
павутинням розпатланих снів
я снюся тобі і повірити в мене
простіше ніж в мамину казку

(сл. Ліни Костенко)

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи

Спини мене, спини мене

Я бачив сходи на саме небо
Обличчя тих хто пішов вперед
Вода зламала найвищі греблі
І світ побачив невинну смерть
І то був край
Бо не пізнавши пекла не здобудеш рай

Ім’я тобі революція

Знаю з вітром твої обійми
Знає їх і цей розбитий вокзал
Дні чекання такі повільні
Хвилини прощання розпачу шквал
І як відпустити твої тонкі пальці
Лишилося зовсім трохи і ти
Мене закрутила в осінньому вальсі
Я знову забув як без тебе іти…

Танець

Я офігів, охрінів, охуїв…
Як мало потрібно для нашого завтра,
Ще менше розмов серед тиші снігів,
Хай краще співає нам дядько Сінатра.

... ніколи не закінчиться танець цей ...

Терті джинси, давні друзі,
H D#m
Я більше не вірю в мрії чужі,
Мої безсоння не надолужать
Проспані поруч з вами роки.
Дорога додому навіки закрита,
Поламані двері в дитинство моє
І ці інтимні ігри в дорослість,

Тут такі зими, що до весни
Простіше проспати, ніж її дочекатись,
Пам’ятаєш кімнату, де ховалися ми,
Ці шпалери пожовклі й сорочки картаті…

Пам’ятаєш мене, я сміявся тоді,
Місто снігом грудневим за ніч засипало
Я ніколи не був щасливішим і ти

Дим і ти… боса і вся в білому
Нам іти… ти так не хотіла щоб
Ті світи… знали тебе іншою
Слабшою..

Зло і ти… диявол справа в грудях
І хто вони… що нас таких засудять
Тернові шви… вони всього лиш люди

Стоп! Вічні знаки «стоп»,
Я неначе стовп,
завмер і рух мій змовк..
Я кажу ні,
Я кажу ні,
Я кажу ні!..
Світ, ловить кожен день,
У мареві пісень

Все як в Кустуріци,
дні за днями
фільми з почуттями
ти жмуришся
хто був тут до нас і хто прийде за нами
не зчуєшся
вчора ще були тепер лягли піснями
хвилююся

Сліпи мене, сліпи!..
Веди мене, веди!..
За колом знову коло...
Поворот і три стіни.
Шукай мене, шукай!..
Ламай мене, ламай!..
У пеклі ти будуєш рай,
Мене там не тримай...

Все як в Кустуріци,
дні за днями
фільми з почуттями
ти жмуришся
хто був тут до нас і хто прийде за нами
не зчуєшся
вчора ще були тепер лягли піснями
хвилююся

Хто я без тебе, хто я такий…
Хто я без тебе, хто я такий…

Коли не коли але часом нервово зриватись
Як раптом у ліжку пустому не звик прокидатись
Почати хворіти тобою як вкотре як вперше
Я вимкну на ніч телефон і мені буде легше

В відкриті вікна літо падає з небес
І кожен з нас мав цілі, кожен з нас мав сенс,
Такі світанки тільки тут… яка краса!..
Якби ж я знав що в нас така безмежна глибина…

Я буду
Я є!

Ледве чутними кроками в місто прийшла зима,
Засипаючи лінії вулиць, дороги й проблеми вчорашні...
Неважливо, що було до цього.. навпено і я
Так багато надій покладаю на те, що зі мною не сталось...
Засипаючи снігом невинним як спогаді ті
Від яких досьогодні тепло у мені десь жевріє... -
Розгубити себе це так легко, знайти - зовсім ні...
Може в році новому, нарешті, і я .. щось зумію?..

Коли відійдуть холоди
Обличчя розтануть і ти станеш ближча
Ходи в мої руки ходи
Весна значить в небо, все вище і вище…

Десь в Києві цвіли каштани
А ти цвіла новим життям
Я обійму й загою рани

Уявляти твоє запатлане волосся,
Ми вперше цього літа під дощем й здалося,
Босоніж по тротуарах через сонне місто,
Я цілую твої родимки і в серці тісно...
Не знаходжу більше слів, а ти в пітьмі знаходиш
Мої губи, навпомацки пальцем проводиш
По найтонших моїх струнах, вибухаю сонцем,
Світ міліє, коли поруч ти, аби на довше...

(Сл. Дмитра Павличка)

Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.

Та я не знаю… Не дано,