Василь Чудик все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

А що я казав
Слова: Василь Чудик
Музика: Василь Чудик




А що я казав, бачиш - розвіялись хмари.

Чого бракує нам – тепла,
А може світла, може див,
А може слів простих.
Давай обійдемось без них.
Пуста палітра – дощ всі фарби змив.

Приспів:
Ми лиш безкрилі пташенята,

Казала мати малому сину:
Один ти в мене, не йди туди,
Загинуть просто за Україну,
Та панувать будуть далі кати.

Твій пра-пра-прадід під Берестечком
Спочив навіки між черепів.
Іншим гатили ту Сулу річку,

Знаєш, хочу тобі розповісти,
Що на тижні в один із захмарених днів
Я тобі покажу у брудному зимовому місті
Справжніх сірих котів-летунів.

Ми підемо удвох, нечутно взявшись за руки,
Розуміючи все без даремних облудливих слів,
І побачим сумних – бо ж так скоро хвилина розлуки –

"Любов гуртожиткова"
______________________


Вступ: Em

Am H7 Em
Вважаєш себе красивою

Ой, Іване, нащо, брате,
Було йти нам воювати? -
Може б не почули ті слова
Вже зотлілі наші кості,
Як професор той зі злості
Нас гарматним м'ясом назива...

Каже, що австрійський цісар

Ой, Іване, нащо, брате,
Було йти нам воювати? –
Може б не почули ті слова
Вже зотлілі наші кості,
Як професор той зі злості
Нас гарматним м’ясом назива...

Каже, що австрійський цісар

Упав на землю боїнг десь,
Весь світ воює вже з Іраком,
Іде реформа в КПСС,
А нам з тобою все однако.

Однако нам, бо скоро ніч,
Батьків нема лиш двоє нас,
Я просто виключить не встиг

Подивись який дощ, подивись як стікає сльозами земля,
І від блискавок в вазі стають чорно-білими квіти.
Подивись на вікно, там де тче візерунки гроза.
Подивись який дощ - це вже мабуть закінчилось літо. | (2)

Подивись який дощ - і немає рятунку ніде.
І потоки брудні вже розмили дорогу додому.
І підступная осінь так холодно й хижо іде.

Подивись який дощ, подивись як стікає сльозами земля,
І від блискавок в вазі стають чорно-білими квіти.
Подивись на вікно, там де тче візерунки гроза.
Подивись який дощ – це вже мабуть закінчилось літо. (2)

Подивись який дощ – і немає рятунку ніде.
І потоки брудні вже розмили дорогу додому.
І підступная осінь так холодно й хижо іде.

Подивись який дощ, подивись як стікає сльозами земля,
І від блискавок в вазі стають чорно-білими квіти.
Подивись на вікно, там де тче візерунки гроза.
Подивись який дощ – це вже мабуть закінчилось літо. (2)

Подивись який дощ – і немає рятунку ніде.
І потоки брудні вже розмили дорогу додому.
І підступная осінь так холодно й хижо іде.

Кров шалено б'є у скроні, це ж бо знову скачуть коні,
А газети далі брешуть: "то чужі пісні".
Нас приспали, галичани, та болять дідівські рани, |
Чи ж так важко відрізнити правду від брехні. | (2)

Тож навіщо скачуть коні і по кому дзвонять дзвони,
І чому шапки знімають, і сльоза з очей.
І чому тремтять так руки і щемлять серця з розпуки, |

Почекай, почекай, почекай, моя мила, ще трошки,
Лихоліття минуть, ти забудеш печалі, мов сон.
Стяг засяє над нами в кольорах пшениці й волошки,
І останній совітський солдат перетне наш кордон.

Гідну відсіч дамо ми усяким непрошеним гостям.
До Москви більш ніколи не підемо ми на поклон.
Перейдемо до ринку, валюти. Розпустим колгоспи.

А він просто нам признаватись не хоче, що все розуміє з півзвуку,
З комедії він, так як ми, не регоче і з драм не заломлює руки.
Він чув вже не раз віртуозні ці гами, мінорні й мажорні акорди,
І в темному залі, що пахне жінками, він лиш усміхається гордо.

Він вже не шукає натхнення в любові, не бачить трагедії в зраді,
Йому наплювати на наші розмови, на наші повчання й поради.
Він бачив не раз всі ці жести і міни, ці завчені рухи убогі,

Вона стоїть, її вже сотні літ,
І поглядом націлена у небо,
Немов ракета здиблена в політ,
Із світу іншого прилетіла до тебе.

Вона стоїть, а поруч все біжать
Роки волами, кіньми, літаками,
Пливуть у безвість, мов за раттю рать,

Ти признайся кохана о хто ти о хто ти
Бо таке воно все до смішного банальне
І на бильці фотелю твої чорні колготи |
І чужий кабінет перетворений в спальню | (2)

Не буває тут ночі ліхтар що навпроти
Остогидлим вогнем заглядає крізь штори
І оголені стегна і чорні колготи |

Як важко знайти ту границю,
Що ділить чарівні ці ноги і чорну спідницю.
Відбився ліхтар у зимовій калюжі, вивчаючи дивную вроду свою,
Скажу тобі друже, що я її мабуть люблю.
Відбився ліхтар у зимовій калюжі, вивчаючи дивную вроду свою,
Скажу тобі друже, що я її мабуть люблю.

Тому й залишився невипитим чай,

Краяли небо сірі гуси, звиняйте мамо – я не вернувся.
Звиняйте неню – лиха недоля мене лишила на цьому полі.
І затягнуло землю туманами, лежу посічений я ятаганами,
А по залитім кров’ю полю волочить турок вас в неволю.

Краяли небо сірі гуси, звиняйте мамо – я не вернувся,
Звиняйте неню – калина в тузі, шо ви садили на щастя в лузі.
А ту калину гей піднімали ми, з ворогом лютим потанцювали ми,

Краяли небо сірі гуси, звиняйте мамо - я не вернувся.
Звиняйте неню - лиха недоля мене лишила на цьому полі.
І затягнуло землю туманами, лежу посічений я ятаганами,
А по залитім кров'ю полю волочить турок вас в неволю.

Краяли небо сірі гуси, звиняйте мамо - я не вернувся,
Звиняйте неню - калина в тузі, шо ви садили на щастя в лузі.
А ту калину гей піднімали ми, з ворогом лютим потанцювали ми,