проза від душі.У кожного в душі є щось,що розрива на маленькі частинки.
Так іноді хочеться відчути трішки тепла та відчуття тебепотрібності комусь.
Іноді хочеться залишитись наодинці (уявіть дах будинку багатоповерхіка ,в руках теплий чай,у вухах навушники віддають вам мелодію що має безмежне значення для вас,та небо таке просторне,велике,гарне...птахи що мають вільне пересування по великим територіям,вільне...воно вільне.)
Говорять самотність з'ідає тебе із середини...але скільки плюсів коли ти один...тебе ніхто не скривдить лише ти сам,тебе ніхто не зрадить,не підставе...та не має таких людей,що лиш побачивши тебе знайдуть більше 1000 вигаданих ними історій.
Мені тяжко.тяжко бути самою..колись (як говорять)щастя прийде до мене,але здається мені я цього вже навіть і не відчую крізь стільки болю що вже мене закрив ,та заборонив прохід моєму щастечку,де ти????де ти моє щастя???йди до мене ...дай тебе хоть на хвилинку потримати,відчути тебе....я благаю....я благаю.
І скажи чи є вихід з цього дикого,пронзаючого болю???
Не довіряти?скажи?
Чи не вірити,що десь є гарне в світі.