- Осінь.
В моє вікно постукалася Осінь,
і мишкою шмигнула за поріг.
Як завжди - без причини,без запрошень
прийшла собі...І не впустити гріх.
Нехай окутає теплом багряних вулиць,
чи розповість свої історії дощем.
Поставить легко крапку у минуле,
і заховає всі турботи під плащем.
- А я б загадала...
А я б загадала всім щастя.У кожному домі.
І сонця побільше у душах людських,та серцях.
На вулиці щоб посміхалися нам незнайомі,
і радість іскрилась в дитячих невинних очах.
А я б загадала стареньким всім доброї долі,
і внуків веселих побільше у їхнім дворі.
Я в"язнів душевних усіх відпустила б на волю.
- Вікове
Ну все,поплакала,пройшло,переболіло.
Це вікове.Ось-ось переростеш.
Ну не складається все так,як ти хотіла,
Знов з чистої сторінки все почнеш.
І не обманюйся - воно того не варте.
Ти ж вже не дівчинка,щоб вірити в казки.
Ну не буває принців,годі вже чекати,
- Губами гарячими
Губами гарячими...Жадно твій подих ловила,
А на стінах,у такт,танцювали незаймані тіні.
Я у ніжності сутінків ,знову, слова розгубила.
Тишина...Лиш багаття тріщить у каміні.
На полицях дрімають всі справи - невчасно важливі,
та ніщо потривожити двох у цю мить не посміє!
Сплітаються руки,тіла,навіть душі.Можливо,
саме душі, сьогодні, зігріти зумієм.
- Захворіла...Тобою...
Захворіла...Тобою...Сьогодні.
Дивна слабкість,мов після простуди.
Я десь чула, - в Тобі,як в безодні.
Заперечу! Вдихну в повні груди...
У Тобі - розчинитись не важко,
і Твої відгадати маршрути.
Хтось в Тобі був у клітці,мов пташка,
ну а хтось помирав від отрути.
- Зачарована
Зачарована тобою...Зачарована,
і заквітчана весною,і повінчана.
Облюбована тобою...Облюбована
любов"ю сильною!Любов"ю вічною!
Із сотень обрана,-тобі наречена.
Тобою призвана у снах засніжених.
Щоб стати долею беззаперечною,
- Мить останнього дарунку
Зникає мить останнього дарунку,
що принесла в собі усі скарби землі.
Мить найпалкішого весняного цілунку,
що об"єднав навіки дві живі душі.
В одне життя,розділене між нами.
Я ж,мов лебідка,у твоїх руках тремчу.
Весняне сонце обігріє мої шрами...
Я посміхаюсь.Ні тривоги,ні жалю.
- Не буде мій дім - домом печалі
Не буде мій дім-домом печалі,
де сльози й скорбота хазяйство ведуть.
Хай ті пілігрими, що йдуть в сині далі,
у ному спочинок та спокій знайдуть.
Хай буде дім миру, хай буде дім світла,
де зранені душі не будуть чужі.
Хай замість плачу там лунає... молитва ,
- Обабіч стою.
У мене немає грошей на брехню.Щей солодку.
Тай у фразах лестивих часто бракує літер.
Я люблю закривати свій світ на колодку,
коли інші кидають зізнання на вітер.
І буває у всесвіті вашому тісно...
У тенетах неправди так важко розправити крила.
Ось тому я обабіч стою .,І, дійсно,
- Слова.
Мов тіні,лягають слова в білий аркуш,
прості та банальні.Всього лиш слова...
Та скільки в них сили,- даруючи згадку,
так глибоко в душу рядком заляга.
І скільки б подій нам життя дарувало,
немов в чистім морі вітри кораблю.
Слова в моїм серці навік карбували
- Старенька мати
Старенька мати доньку виглядала,
ховаючись від сонця у тіньку.
Немовби-вчора,ніжно колихала,
та заплітала в перший раз косу.
Ох,скільки сліз вона в роках згубила,
а скільки мрій,в недоспаних ночах.
Все,що могла,здавалося-б,вона зробила,
- Ти зумій без вагань піти
За собою замкнувши двері,
ти зумій без оглядки піти
Без зайвих зізнань на папері.
Без п"яної суєти.
Хай залишиться,що не судилось
за дверима,плечима.Без слів.
Може просто...недолюбилось.
Може просто...не захотів.
- Тобі...
Здавалося-б,для сліз нема причини,
- і світить сонце,й крутиться земля.
Але без запаху коханого мужчини
всі свої барви,наче,втратило життя.
Без сильних рук,в яких ховалась,мов дитина.
Без рідних губ та ласкавих очей.
Я знаю,що для сліз нема причини,