Жанна Боднарук все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Він літав в небо-сад в яснім квітні,
Став він птахом той сад, але не перелітним.
Дзеркала хтось просипле в траві там,
Відіб'ється в них небо і квітень у небі,
І квіти зі скла.

Приспів:
Дзеркала затаять наше світло,

Життя у кожного своє,
Нам Бог лиш раз його дає
І в вічність простеляє шлях.
І ми виходимо у світ,
Радіти сонцю і росі
І сумувать по журавлях.
І щиро хочемо щоб нам
Весь вік цвіла в душі весна.

Ніч над Карпатами темно-крилатими
Шовками тихо зліта.
Серце залюблене, в мріях загублене,
Жде чогось, кличе й пита:

Приспів:
Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?

Підніми своє обличчя
І крізь сон побачиш ти
Постать, що блука на самоті.
Ти полинеш в майбутнє,
Де запалені наші свічки,
Твоя і моя - у пекельній темноті...

Підніми свої очі,

Любов – ти для людей одвічна таїна,
Любов, така небесна і така земна,
Завжди приносиш відчуття весни,
А залишаєш гіркоту вини щораз.

Приспів:
Любов, за всі образи ти мене прости,
Любов, ти за собою не пали мости,

Ескіз цей пишеться про нас,
Немов осінній джаз,
І шепіт поглядів –
Це наш південний вернісаж.

Та поруч осінь непроста
Тумани запліта,
Осіннє листя з цих картин –

Зорепад почуттів і мрій
В твоїх очах, в душі моїй.
Наче мла, лише біль жила
В моїх піснях без твого тепла.
Ти щастя світ у безодні літ,
Ти - мелодії звіт...

Приспів:

Приворожи мене, приворожи, Кохана земле – материнське диво. Незвіданим мене приворожи, Прикуй ланцем чаклунським до душі Свою красу святу й сором’язливу. Тебе зректися – найстрашніший гріх. Без роду жити в світі не годиться. Хай роси прикиплять до босих ніг. Зрони гарячу краплю чар своїх В ковток води з батьківської криниці. Щоб не зманив мене далекий світ, Щоб не пішла я довгими стежками, А ті стежки, якими стільки літ Проходили і батько мій, і дід, Не поросли травою й будяками. Щоб я не здобула багатий дім Там, де твоє ім’я – порожнє слово, Щоб не жила безбідно в домі тім, Та не дай, Боже, щоб він став моїм, Забувши материнську колискову. Приворожи мене в травневім сні, Коли від свого буйноквіття п’яна Вирує вишня в білому вогні. Хай сили й віри в тебе дасть мені Та ворожба первісна та незнана. Земля мені відмовила: "Дарма! Про це не варто навіть і благати. Такого зілля дивного нема. Дитино люба, ти збагни сама, Хіба ж своїх дітей чарує мати?!"