майже неживийУ мене стільки ж монет скільки і книжок, все взаємозалежне, життя - колесом
в моєму віці - я наче Жак Фреско, мене зрозуміють, через, сімдесят два.
І я звик до цього, це біг по колу, зірвав підкови, і рванув рубаху,
Я став на ноги, взяв себе в руки, омився горем, бо час не лікує...
Тут крапку поставлю бо ти був, як капкан, Що мені ти давав? Тільки зараз не квапся!
І ланцюг затугий який мене тримав, все одно обірвався, все одно я став краще...
а ти танцюй - танцюй, танцюй як в останнє,
я дозволяю, можеш станцювати під моє музло, на моїх останках...