Ольга Богомолець все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

....................© Ліна Костенко
Маю день, маю мить, маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.
...Ми з тобою такі безборонні одне перед одним.
...Ця любов була схожа на таїнство перших причасть.
...Кожен ранок був ніччю. Кожна ніч була передоднем.

[Гіацинтове сонце, 2010]
сл.Ліна Костенко

В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
Я чекала тебе з доріг.

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.

Ще один день пройшов, ще один крок до краю.
Він пролетів, як птах, так все життя мине.
Краплина в морі днів, так зірка загасає,
Так дивний світ життя в моїх очах засне.

Приспів:
Зупинись на мить, бо життя мине,
Подивись на світ, пригорни мене,

Не можу без казки прожити і дня
І ночі не можу прожити без казки,
Вигадую їх і вплетаю зненацька
Крізь струни гітари в буденне життя.

Приспів:
Казка моя у серпневому небі
Падають зорі з сузір’я Плеяд.

На полонині, на полонині
Сніги розцвіли трояндами.
На полонині, на полонині
Ми з тобов розпалили в серці вогонь.

Приспів:
Ти мені дарував свої Карпати,
На губах Карпати, і небо в очах,

В пустелі сизих вечорів,............ В пустыне синих вечеров
в полях безмежних проти неба ....И в жёлтом поле до небес
о, скільки слів і скільки снів... О,сколько слов и сколько снов
мені наснилося про тебе!...........Приснилось сердцу о тебе!

Не знаю, хто ти, де живеш,...Не знаю, кто ты, где живешь,
кого милуєш і голубиш,......... Кого милуешь и голубишь,
А знаю - ти чекаєш теж,....... Но чувствую:ты тоже ждешь,

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
(Але чомусь я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна)х2.

Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.

Не приходь, не приходь, я тебе не чекаю,
Не приходь, не приходь, бо тебе я не жду.
Я лиш так засиділась за чашкою чаю,
Я лиш так задивилась в годин череду.

Чуєш все, обірвалась остання хвилина,
Чуєш все, вхід закритий, загублено ключ.
Я тепер одинока і вже неєдина,

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже ця осінь, осінь, о! - та сама.

(В осенний день, в осенний день, в осенний
О, в синий день, о, в синий день, о, в синий
Печально осени пою осанну. Боже,

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.

Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.

[Муж ты мой, скорей запрягай коня.
То не конь, а змей. Мельтешит стерня.
По сто с лишним вёрст в час за три часа
до родных моих мы прокатимся...

Где ж ты, род родной, мой родимый род,
что ж зарос травой весь наш огород?
Работящий мой с дедов-прадедов,

Я святкую життя, хвалю
свою спрагу, свій голод юний.
Слава Богу, я ще люблю,
слава Богу, я ще воюю.

Я святкую терпку зажуру
цих каштанів на тлі небес.
І солодку мою тортуру –

Далека, самотня й далека, у цілому світі одна,
Дні й ночі, у студінь і спеку до мене летить вона.
Рідна, як пісня з колиски, тиха, як свято волинське,
Готова завжди до страждання, до болю, до горя і втрат.
Вона б віддала останнє, терпіла б сама стократ,
Щоб лихо мене минало, щоб доля мене ласкала,
Але у безсонні ночі як ноги і руки гудуть.
Гнітять її сни пророчі про тернем укриту путь,

Ми з тобов стояли тай на полонині,
Де тепер мандруєш, що сама я нині?
З ким рахуєш зорі з вечора до ранку?
Лиш твої мя очі сняться до світанку.

Ой, Андрійку, куди ж то я дивилась,
Що твоє кохання до мене забарилось?

Ліна Костенко

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.

На вокзалі у природи зорі сходять і виходять,
Зустрічати й проводжати без любові не приходять.
А суниці на пероні пахнуть літом і дощами,
Мама – тістом, діти – щастям і безсонними ночами.

Вартовий в нічному небі вічним оком наглядає,
Розклад руху на вокзалі він зірками сповіщає.
В тім природа родить вроду, врода нам дарує радість,

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.

Виконавець:
Ольга Богомолець

Слова:
Ліна Костенко

Музика:
Ольга Богомолець

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже ця осінь, осінь, о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав - нема мелодій.

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.

Лина Костенко. Папоротник
Анна Дудка
Перевод с украинского

Птицы зелёные,
Крылышки вешние,
Ночью слетелись
На вырубку свежую.

(Ліна Костенко)

Великий воїн знищених племен,
в Америці, в минулому столітті,
мав найдивніше із усіх імен,
він мав ім’я нечуване у світі:
По–Лицю–Дощ, По–Лицю–Дощ,
По–Лицю–Дощ!

Поезія згубила камертон (вірш Ліни Костенко)

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

Простору! Простору! Простору!
І щоб ніяких травм
І чогось такого простого

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Вірш Олени Теліги "Танго"
І знов з’єднались в одну оману, —
О дивне танго, — і сум, і пристрасть;
Пливу на хвилях твого туману,
Згубила керму, спалила пристань.

І б’ється серце, і гнеться тіло
В твоїм повільнім і п’янім вирі;

У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Я святкую життя, хвалю свою спрагу, свій голод юний.
Слава Богу, я ще люблю, слава Богу, я ще воюю.
Я святкую терпку зажуру цих каштанів на тлі небес.
І солодку мою тортуру – безнадійно кохать тебе.

Цей тюльпан із вогню і з золота піднімаю і п’ю мій любий
За твою кучеряву голову, за твої недосяжні губи,
П’ю за нашу осінню дружбу, і за кави гіркий нектар,

Я тим щаслива, що ти є і що твоє волосся сиве –
Для мене рідне і красиве – мені забути не дає,
Що в світі інша зірка сяє і ти її неба син,
Вона тебе благословляє, її не спине часу плин.

Приспів:
Плине час, плине вік, плине світ і чоловік
Крізь віки, крізь світи, крізь часи до красоти.

На зорі моїх днів бовваніла сльота,
Тільки янгол яснів і кружляли літа.
Янголе, янголе мій.

А в глуху німоту, коли обрій зникав,
Крізь мою суєту він стояв і чекав.
Янголе, янголе мій.