cерце то вільне, а доступ закритийпо закінченню будь-якої історії
ми лічимо дні покалічені до народження нової
як перелітні птахи завжди хочемо
хоч колись полетіти із клітки у вирій
і бути вільними знову
не зробивши ніякого злочину
це добре що хоч віримо в це
бо серце то вільне а доступ закритий нажаль
cонцеце ти
тиша їдка і пекуча як сон
це ти
море
до ре мі
як місяць у очі
і музика сонця
це ти
lose yourselfпорцелянові сни розбиваються веснами
немов воду веслами сікти
ні я
ні ти
не знаємо вчорашньої миттєвості
стій
зажди
не йди
відголоссяя люблю її волосся
цю холодну осінь
що між нами пролягла
але її волосся
це небо між зірками
і між пальцями блакить
я люблю її мовчанки
відірванийтримайся за мою руку
я покажу тобі як
заплутувати свої якорі у ці водорості
що облизують нашу шкіру
подивись мені в очі
і втопися під важкими вітрами
нам немає куди іти
воскресінняя хочу тебе досліджувати
класти сніг на шкіру твою
і злизувати його
класти кокаїн на долоні твої
і злизувати його
класти мед на волосся твоє
і злизувати його
два серцяне сердся
у мене два серця
а ще кілометри пустих віршів
без смислу і рим
тому ти маленька
гріши поки є ще час для спокуси
прислухайся до власного тіла
дихай мноюзвідкіля у тобі з'явилось
стільки гіркого й пекучого болю?
коли він проріс і як опинився
у твоєму сонному
і ще теплому до сих пір волоссі?
ти постійно повторюєш відривати
втомлене листя із моїх рук
Доторкатисяя дуже люблю слово доторкатися
саме так а не інакше бо інакше не існує
звичайно можна було б придумати ще кілька варіантів
із аналогічним значенням але чомусь саме це мені найбільше імпонує
вони стояли пліч-о-пліч уже майже самотні уже майже закохані
і незграбно доторкалися руками і черепами
вони зросталися в один такий великий спільний витвір чиєїсь уяви
думками порядми зустрінемо наступний світанок і впустимо
його у свої обійми безмежні
і голoсно мовчатимемо бо слова тут зайві назавжди
бо якщо є початок то існує кінець
деякі речі не можна змінити
ані частково уникнути їх
завтра ми повернемося до власних життів
дуренья повішусь дощем
на твоїх обважнілих повіках
і вітром між пальцями
пробіжусь босоніж
ти знаєш не розказуй
мені про завтра
бо майбутнє вже
подорослішало
за боляче не дякуютьбезмовно втомлений вечір
я тут
а
ти там у своєму
неспокійному морі на хвилях бурхливих
блукаючи шукаєш берег і вітер
у своїх глибоких вітрилах
який привів би тебе до його володінь
залишся назавждиу небі загорілись вогні
у небі пароплави переплітаються
вітер на твоїх руках затих
піски на твоїх устах зосталися
дивись на південь
ти бачиш тепло
як воно стелиться над нашим диханням
затишноколи ти не знаєш
як впустити до свого тіла вітер
просто відчини вікно
і відкрий серце навстіж
він там загубиться
в безкінечному плетиві
твоїх весняних закоханостей
ідеявиношую в лоні ідею
і де я тепер після
наших вчорашніх істерек?
все стерто й
каліцтво пророків не зовсім тілесне
душевне скоріш
поріж
розчленуй на кавалки всі дні що пройшли
кохана, одягнись у теплу веснуКохана, одягнись у теплу
весну, бо сьогодні ми
йдемо в майбутнє.
І візьмемо в дорогу
тільки найнеобхідніше.
Великий бутль шаленої
пристрасті і багато
історій про сонячне літо.
любовлюбов це все що ми маємо наразі
це ніби одна цигарка і один сірник
одна мішень і один постріл
любов це те що нас зігріває коли нам холодно
ти ідеш на перший трамвай що збігає униз
по вузьких cуглобах нашого міста
мов вода що біжить поміж шпарини бруківки
Мовчатиблукаю руками у твоєму волоссі
ми босі бредемо бозна-куди
до осені рудоволосолої
здавалось прийдемо
здаватись?
не хочу! тільки знову не йди!
не потрібно цих прощай і до завтра
до кращих часів дороги не йдуть
мовчати очимавітаю тебе
ми пережили цей нестерпний мороз
що таївся у наших кишенях
із просирілим насінням і смолистими цигарками
зрозумій одну просту річ
у нас поцілунки ніжні
немов зимою вилиці і вулиці засніжені
монаміcкільки у собі ти виношувала ці рапотові
грози і короткочасні заморозки?
скільки у твоєму неслухняному волоссі
плуталось його обважнілих поглядів?
скільки мовчанок врешті-решт западало
у шпарини твоєї втомлений від сонця шкіри?
cкільки скільки скажи
будь ласка не потопай тишею у моїх очах
на відстані подихукраще мовчати
затинаючись падати
головне зберігати коліна вцілілими
і серце
ти забула про серце
його також потрібно тримати
в безпеці
Навиворітми цілу вічність не поруч
і ніби міцно тримаємось за поручні
щоб не упасти долілиць у прірву
нерозгаданих і трохи хворобливих снів
нещодавно у тебе появились відкриті рани на вилицях
які не хочуть при жодних обставинах гоїтись
навіть якщо прикладати товсті клапті подорожнику
настрій осіньсьогодні я довго дивився в нікуди
тиша огортала чи то поглинала усе
день пройшов непомітно не залишивши крапки над і
мов вода крізь сито
насильно я пишу листа не тобі не собі взагалі-то нікому
ти рахуєш дні до початку нашого раю я знаю
усе пораховано
наша планета ти як усі уподібнилась сонцю
з часом загусла померла у тиші
шукаючи вітер між вулиць і вилиць чужих
чекаючи щастя мов у закутку миша
cьогодні зранку кололо ріжучим болем
в області другого серця
сьогодні зранку іскриться в очах
не мияк завжди зранку кава
я руками тримаю тепло
у вікно хтось жбурнув
трохи смутку на полотна
чиєїсь картини
а чи є взагалі щось подібне
до твого тепла?
і хто зна що потрібно
не прощаючисьбудь ласка не говори зараз нічого
будемо дихати тишею
будемо пити погляди серпневих світанків
будемо ковтати кулі від болю і пігулки від часу
нажаль у нас закінчився тютюн
скоро світатиме а ти тремтиш як струна
невміло обіймаємось із краплями дощу
не хворійти можеш безпричинно
годинами а то й цілими нескінченностями
вдивлятись у заглиблені згини у моєму тілі
у затонулі кораблі у кратерах очних
і знову із новими силами втомленими
прокидатися щоб продовжити вдихати тепло
воно завши було поряд
просто трималося осторонь
ніжність і дощівона любила похмурі затінення
що лежали за деревами і будинками
теплі протяги його видихів
а також лежати у солодкій росі
яка от-от воскресне від поцілунку
сонячного проміння
зранку він ішов тихо і втомлено
патокаце так як ідеш довго
по пустелі без води
і вбачаєш у всьому
струмки і дощі
а натомість помираєш
від зневоднення
від потреби того кого довго чекаєш
стаєш потопельником власних надії
Під згинами пальцівпід згинами пальців ще пульсує тепло
і небо витікає крізь очі болючими спазмами
ледь-ледь зігріваю його крихкими руками
щоб уміти торкатись повітря потрібно
повністю поглинати його у себе і залишати там помирати
твої відбитки на долонях це такі лабіринти і мапи
у яких хочеться заблукати назавжди
під м'якими долонямистирати м'якими долонями
відчай що застиг на губах
вдихати солодкі пахощі
твого шовковистого волосся
шукати навпомацки тепла
все просто
де тепло - там і ти
під ребрамице щось таке що живе десь глибоко під ребрами
під нашими словами нервами
порізами на виделках і хребцях
ці вірші мов порно кожен по-різному самотній
я лягаю спати коли ти ще не зовсім п'яна від спокою
але трохи голодна бо поряд немає мене
немає вдалої миті для щастя
порттвоє тіло самотній порт
а серце яскравий маяк
твоя віра крига міцна
я натомість блукаючий пароблав
що ходить по морю
обійнявши твої береги
я давно нікого не любив
посміхайсяна вулиці холодно
немов не весна а осінь знову
зайди швидко і зачини двері за собою
вечір сумний не бери погане у голову
вечір струнами натягнутий рветься під серцем
мені не потрібен новий одяг
мені не потрібно смачної їжі
потрібно відкохуватисьми зовсім не схожі із
цими перехожими
ми гоїмо зранені лікті
й коліна прикладаючи подорожники
ми точно це зможемо
бо слова не бувають порожніми
тільки треба повірити
бо з божою поміччю
придумати світусі можливі історії всесвіту
починаються з тебе
бо ти і є його незмінним початком
ти колекціонуєш і збираєш їх
як обгортки від солодощів
річка витікає із горла
сонце сходить під вікнами
про хорошея хочу думати про хороше
пришли мені свою усмішку поштою
я ж багато не прошу
у мене руки у шрамах зношені
я хочу солодкого натще
вітру в кишенях і слів незавчених
я вірю у правду
різко заболілоти знаєш у мені кружляє самотній вітер
він лоскоче траву пожовклу
знай що скоро осінь застигне на твоїх повіках
і сіллю морською проросте слізьми
у мені тепер втопилось загусле море
у пляшці з-під розлитого по венах вина
я одиноко там плаваю і мовчу
набравши у рота втомленої води
розмова з тобою, точніше із богомти знаєш інколи трапляються
такі миті коли хочеться забути cебе
коли хочеться впасти долілиць і
не підніматись ніколи
іти щоразу по колу ступаючи на ті самі
граблі й серця
на ті мілкі провалля які ми ховали
під сірими снами
спільне теплоє такі люди
які відкривають свої обійми
мов рани на тілі
щоб пом'якшити падіння
є такі слова
якими можна розпалювати вогнище
є ти і я
це спільне тепло
твій світ оселився в меніколи вітер змовкає
наступає тиша
коли сонце в зеніті
ми ховаємось в затінках
коли тепло на серці
відпускаємо усі страхи по воді
на небі смола закипає від блискавки
ти мені зараз так требахай серце б'ється через край
до завтра є ще час для нас обох
залишитись між літер і рядків
а нам би лиш зійтись орбітами назавжди
комети у руці пливуть малюнками чіткими
ти мені зараз так треба
щоб завжди
ти мояковтай мене
як причастя
приручи мої руки
я відчуваю як вібрують
свіжі і теплі дощі
під твоїм серцем
як виринає трава з-під пальців
за покликом сонця що сходить
через тисячі літа ти знаєш як протікає туга і біль
за тією людиною з якою ніколи не будеш поряд?
як вона звертається в клубок
у чеканні допоки хто-небудь
нарешті розв'яже ґудзи
коли не цілуєш її у пальці при першій же необхідності
коли не торкаєшся її втомленої шкіри