АБВ

Текст песни 09 - Жнива

Исполнитель: 09
Название песни: Жнива
Дата добавления: 15.08.2018 | 19:15:13

Просмотров: 28
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным

На этой странице находится текст песни 09 - Жнива, а также перевод песни и видео или клип.

Кто круче?

или

Добре живеться в селі в серпні та у вересні. Поля на горбах уже посвітлішали, в'ється над ними стомлений серпанок;[1] коли по обличчю, по вустах та по очах прокочується хвиля розімлілого, лінькуватого вітру, то раптом вловлюєш запах зерна, вогкувато-теплого, підсмажуваного гарячим повітрям —[2] не сьогодні, то завтра воно потугішає, посухішає, обважніє у колоску. Жнива починаються якось завжди хоча й сподівано, але зненацька, святково, під голосисті сурми сонячного пекла, у вирі небесної блакиті, котра цілоденно висить над тобою.
Жнива клекочуть і смерком, і поночі, і вдосвіта, гуркочуть комбайни, захлинаються від веселого гніву молотарки, опівночі на критому току горять жовті ліхтарі, освітлюючи купи зсипаної тут пшениці, вихоплюючи з намореної темряви вайлуваті постаті чоловіків, чиїсь відкриті в усмішці зуби, чийсь несподівано жвавий, з гострою лукавинкою[3] погляд. Гудуть машини по шляхах, і мішки з зерном лежать у кузовах сито, заколисано; аж одного ранку година видається свіжа, з різкувато-прозорим повітрям, з блідуватим туманцем в низині біля ставу, —[4] і з мимовільним смутком відзначаєш раптом, що вже дихнуло осінню, що поля вже спорожніли, де-не-де на білій стерні стоять високі ожереди соломи, що весь хліб зібрано, а тому далеч наче поглибшала, світ навколо села поширшав, але збіднів, не побагатшав, що небо вже сизіє, а крик гусей од води лунає розпачливо й чітко; відзначаєш також, що нічні зорі повищали, збайдужіли й погордішали водночас, зазирають у криниці, в комини, в очі не тільки з висоти, але й звисока, наче не сподіваються там побачити нічого путнього, нічого такого, що могло б їх зацікавити, здивувати.
(За Євгеном Гуцалом)
242 слова Well live in the village in August and September. The fields on the hills have already become brighter and the tired chimneys are tumbling over them; [1] when a wave of luscious, lukewarm winds passes through your face, eyes and eyes, you suddenly catch the smell of grain, warm, warm, roasted with hot air - [2] not today, then tomorrow it dries, it dries, it is weighed down in a colander. Harvesting begins somehow always, although it is hoped, but unexpectedly, festively, under the loud trumpet of the sun's hollow, at the height of the sky blue that hangs over you all day long.
Harvesting and thunder and grunts, and midnight, and in the morning, rumbling combines, choking on the thunder from the cheerful anger, at midnight on the covered current, the yellow lights are lit, illuminating the heaps of wheat squeezed here, snatching out of the darkened valley figures of men, someone open in a smile of his teeth, someone unexpectedly lively, with a sharp cricket [3] look. Grow cars along the paths, and sacks of grain lay in the bodies of the sieve, loosely; as early as one o'clock the hour appears fresh, with sharply-transparent air, with a pale fog in the lowland near the pond - [4] and with involuntary sadness you suddenly notice that it already breathed in the fall that the fields were already empty, somewhere on the white stubble the high roots of straw stand, that all the bread is gathered, and therefore far away as though deepened, the world around the village widespread, but was impoverished, not deceiving that the sky is already sizing, and the cry of geese from the waters is desperately and clearly; You also note that the night-time dawns have risen, become indifferent and despise at the same time, look in the well, in the cominy, in the eyes, not only from the height, but also high, as if they are not hoping to see anything worthwhile there, nothing that might interest them, surprise.
(For Yevgeny Gutsal)
242 words