Текст песни Сергій Жадан - Речі, заради яких помирають...

Исполнитель: Сергій Жадан
Название песни: Речі, заради яких помирають...
Дата добавления: 22.04.2020 | 23:14:06

Просмотров: 54
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным

На этой странице находится текст песни Сергій Жадан - Речі, заради яких помирають..., а также перевод песни и видео или клип.

Кто круче?

Сергій Жадан

или

Андрій Любка

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості –
ти просто ще один голос в її житті:
можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.
Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.
Можливо, вона взагалі не вирізняє його.
Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом.
Не зрозуміло, що вас тримає, окрім страху
втратити один одного, що може тримати разом таку
рвану тканину прозрінь, перевтілень і марень,
що тримає в повітрі невагомий цей апарат,
чиє крило торкається кожної з ваших утрат,
чий політ невагомий, чиє дрейфування марне.
Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя,
стосуються невагомості, стосуються опертя,
стосуються всього того, до чого немає стосунку.
Стосуються віри, насамперед саме її –
її стосуються всі вагання твої,
всі твої сумніви, всі варіанти рятунку.
Життя заслуговує захвату все одно.
Хоча Господь забув про неї давно –
йому вистачає турбот і не вистачає удачі.
Не варто боятися смерті й пустоти.
Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти.
Просто він запам’ятовує те, що бачить.
Можна спробувати щось йому довести,
можна сказати, що у всьому винен насправді ти,
невідомо чому, незрозуміло нащо.
Бог ховається у великому. Бог – це пітьма.
Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.
Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще.
Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань.
Смерть не міняє звичок і вподобань.
Смерть міняє квитки і дорожні карти.
Щось мені не страшно на цьому страшному суді.
Після життя в розбитій країні на хлібі й воді
хто мене може судити й чим мене можна злякати?
Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно,
співайте, вигнанці, про те, що вам все одно,
про те, що вигнання вас не позбавило віри.
Віра – це те, що тримає тебе в сідлі
навіть тоді, коли твої шанси такі малі,
що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири.
Буде квітнути верес і чорна трава.
З тобою завжди будуть твої права,
подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.
З тобою завжди будуть її голоси.
Носи їх, гарпуннику, при собі, носи,
наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.

Words that can be explained are always simple -
you're just another voice in her life:
perhaps the sharpest, perhaps the most expressive.
Perhaps she treats him as her own.
Perhaps it does not distinguish him at all.
Moreover, it is not clear that it holds you together.
It is not clear what holds you apart from fear
lose one another, which can hold one together
torn cloth of insights, reincarnations and delusions,
that keeps this machine weightless in the air,
whose wing touches each of your losses,
whose flight is weightless, whose drifting is futile.
Things for which they die are about life itself,
they are about weightlessness, they are about support,
apply to anything unrelated.
Religion, above all, is about faith -
it concerns all your hesitation,
all your doubts, all your rescue options.
Life deserves to be captured anyway.
Although the Lord forgot about her for a long time -
he has enough anxiety and not enough luck.
There is no need to fear death and emptiness.
God sees the same things that you see.
He just remembers what he sees.
You can try to prove something to him,
you can say that everything is your fault,
it is unknown why, it is unclear why.
God is hiding in the great. God is darkness.
I saw him. I told him he was gone.
He even agreed, though I'm not better off.
So sing, Marie, sing, there were no awkward questions.
Death does not change habits and preferences.
Death changes tickets and road maps.
Something I'm not scared of in this terrible court.
After living in a broken country on bread and water
who can judge me and what can scare me?
Sing, harpooners, going to the bottom in the middle of the sea,
sing, you exiles, that you don't care,
that the expulsion did not deprive you of your faith.
Faith is what keeps you in the saddle
even when your chances are so low,
that not even your commanders want anything from you.
Heather and black grass will bloom.
Your rights will always be with you,
thanks at the end and dedication on the front page.
There will always be her voices with you.
Their noses, the harpooner, with them, they carry,
like a weapon in his pocket, like a bird in a cage.